Вступ
Колись, коли автор був маленьким, комп'ютери ще називалися електронно-обчислювальними машинами, ЕОМ,
та були дуже великими за розміром, але сильно малими за можливостями. Інженери з ЕОМ та програмісти
вважалися богами, і автор теж хотів бути богом-програмістом та працювати на ЕОМ.
Вступивши до Київського політехнічного, автор вгамував свою спрагу. Починав з програмування у машинових кодах.
Тоді писати на асемблері вважалося справою лінивих — тих, кому ліньки вивчити двійкові коди команд.
У ті часи (середина 70-х) пристойна за можливостями машина виконувала десятки тисяч машинових команд на секунду.
Такі ЕОМ містилися у 10-20-ти шафах з електронікою. У обчислювальному центрі КПІ (13-й корпус) цокольний поверх
повністю займали дві ЕОМ ЕС-1020, весь поверх вище займала супермашина ЕС-1060, швидкодія якої
(це вже на початку 80-х) сягала мільйона оп./сек.. Це приблизно відповідає 1 МГц тактової частоти,
хоча автор уже в конкретних числах може і помилятися. "Малою" називалася машина розміром з одну дводверну шафу + стіл з дисплеєм.
З часом та з розвитком обчислювальної техніки старий хлам поступово летів на смітники.
Те, що залишалося, поступово стало викликати ностальгічні мотиви. Одного разу автор зрозумів, що
не хоче розставатися з тим, біля чого провів молодість. Мабуть, постарів.
А тут син купив цифрову фотокамеру напівпрофесійного рівня.
Так чого б його не зафіксувати те, що маєш. Може буде цікаво не тільки автору...
|
;)
;)