Як я провів літо

Як ми проводили час

Словенський Рай. Гори від'ємної висоти

Лiчильник включено 21.11.2000:

Одного дня були ми у Низьких Татрах. Це - гірський масив "через дорогу" від Високих, тобто відокремлений долиною - Татранською низиною.

Низькі Татри уже по-справжньому схожі на Українські лісисті Карпати. У них розташовано інший заповідник - Словенський рай, ходінню по якому ми присвятили один день.

Вхід до цього парку платний, на початку маршруту стоїть каса, розписано ціни. Ми чесно хотіли сплатити, … Але касира не було, а ми сильно довго чекати, звісно, не стали. Бюджет недорахувався скількох-то там SK.

Уявіть собі гору, досить круту, у м'яких лесових схилах якої дощі та потічки промили щілини аж до каміння. і от туристам пропонується по цих ущелинах залізати вгору та - по інших - спускатися вниз. Деякі з розломів такі вузькі, що розминутися у них нереально і на карті та на місцевості позначено напрям руху: "тільки вгору" або "тільки вниз". Причому долинка подекуди така крута, що у стіни вмуровано металеві драбини та скоби, якими можна дряпатися, та ланцюги, за які подекуди можна схопитися, а подекуди не можна не схопитися.

При цьому скелі з боків часто-густо аж нависають над тобою, місцями пролаз такий вузький, що мене з моєю комплекцією брав сумнів, чи я пролізу між валунів. Але якось воно минулося, і, видряпавшись на вершину, ми були нагороджені, по-перше, розвалинами монастиря ІX(?) сторіччя, що зараз відбудовується, а по-друге - наявним туристським притулком, при якому - їдальня з баром та пивом.

Спочатку ми з насолодую повільно випили пивка, а потім, запалівши, Олексій сказав: "От так у них, словаків: спочатку дряпаєшся на пузі по скелях, аж ноги дрижжать, а потім виявляється, що це все атракціон, тому що на вершині - пивбар, до якого веде асфальтове шосе. Аж гидко". Поки він пив пиво, мовчав... :)

А тепер вчитайтеся у фразу (повільно і уважно): "Від станції поїзда ми спустилися в гори, а потім вздовж річки Горнад вгору проти течії знову піднялися у долину". У ній немає парадокса!

Особливості місцевої географії я зобразив на оцьому вбогому малюнку.

Топологія місцевості там така, що поїзд, яким ми їхали до Словенського Раю, їде по узгір'ю, вздовж р.Горнад. Від станції треба спуститися ще нижче – до основи гір, а потім уже підніматися вгору тими чудовими долинами, про які я уже розповідав. При цьому гірськи вершини знаходяться приблизно на рівні узгір'я. Потім ми довго піднімалися, потім з протилежної сторони спустилися у долину р.Горнад, а потім її долиною довго піднімалися вгору.

Сам підйом вартий окремої розповіді! Це спеціально оздоблена туристська стежина, протягом якої доводитьсяі нормально йти по землі, і переповзати по скелях, тримаючись за вбиті ланцюги, і переступаючи по спеціальних "ступачках" – металевих скобах, вбитих у скелі як сходинки там, де без цього вже зовсім не пройти. Мальовничість тих місць перевершує мої "краснописьменські" здібності. Дещо з фотоархіву я наводжу тут.

Коли ж ми врешті вийшли до місця, де Горнад вливається у гірський масив, то були вражені ще більше. Вийшовши на плоське місце та обернувшись, з'ясовуєш, що ззаду гір і не видно! Річка та дощі вимили у грунті собі русла, обмивши та залишивши масиви породи, які потім поросли лісом, перетворившись на гори, тільки маленькі.

А ще по дорозі назад нас обдало рясним дощем, і ми просто змушені були зайти у симпатичний заклад під назвою "Krcma", щоб обігрітися яко зсередини, тако і ззовні. Але це вже окрема і дуже приватна історія...