Як я провів літоЯк ми проводили часТранспортна проблема
|
Власне, проблеми ніякої немає. Просто у горах є такі незвичні види транспорту, що про них варто розповісти. По-перше, треба сказати, що транспорт у Словаччині, як і у всій Європі, ходить за розкладом. Електрички прибувають на станції у ту саму хвилину, яку написано у розкладі. Те саме щодо автобусів. За весь час нашого перебування хоч би що-небудь коли запізнилося! Ладно, міжміський транспорт. Але ж там навіть трамваї їздять за графіком.
До речі, про трамваї. Словаччина – сільська країна. Столиця – Братислава – 450 тис. мешканців, решта міст – до 100 тис.. Як там у Братиславі, я не знаю, не був. Але у Татрах громадського транспорту всередині населених пунктів немає – вони занадто маленькі. Навіть обласний центр – м.Попрад – це 50 тис. Зате від Попраду у гори їде трамвай! Ходять класичні трамваї заводу “CKD Praha”, тобто практично такі самі, як у Києві. Спершу це виглядає дико – серед полів (жито, соняшники!) рейки, а по них – трамвайний поїзд на 4 вагони. Потім звикаєш. Так само, як звикаєш платити за проїзд. У кожному поїзді є кондуктор, який встигає пройтися по всіх вагонах щоперегону. Цікава деталь оздоблення трамваїв. На стінках є спеціальні гачки, щоби ставити лижі, а не тримати іх у руках! Нагадаю, що основний сезон там – зимовий гірськолижний. Крім того, є аналогічні утримувачі для велосипедів (на нижному фото - вони справа знизу жовтого кольору). Крім того, платформи за висотою такі, що інвалідська коляска вільно може заїхати у вагон - рівень перону та підлоги у трамваї той самий (див. фото). У нас в Києві на приміському вокзалі до євроремонту теж було так само, літні люди та інваліди спокійно входили до електричок. А тепер, "піклуючись" про людей, перони знизили до рівня рейок, і тепер наші старі лізуть з "кравчучками" вгору. Дяка рідній владі. Але тепер я знаю, що єврорівень - це дещо інше.
Єврорівень ми побачили на власні очі у серпні 2002 року, коли черговий раз були у Татрах. Попередні два абзаци про старий трамвай у пшениці я писав у 2000-у році. А тепер старі трамвайчики поступово замінюють на нові суперекспреси, один з яких і можна побачити на верхньому фото. І всередині салону - повне враження, що ти в літаку, хіба що не носять нопоїв... Над головами - електронне табло, на якому, щойно поїзд від'їздить від станції, з'являється назва наступної. Фразочки на кшалт "Двері зачиняються, наступна станція ..." автоінформатор вимовляє трьома мовами. Хай Бог милує... Коли ми щойно приїхали і збиралися рано-вранці проїхати одну станцію електричкою, то засперечалися, чи варто платити за проїзд (проскочимо!). Ага, щас. Тільки сіли, як до нас і підійшли. На щастя, наша суперечка закінчилася тим, що ми таки купили собі білети на станції, мовляв, а там побачимо. І правильно зробили. Як ми потім прочитали у правилах, якщо на станції є каса, то обов'язково треба купити білет. Кондуктор продає білети лише тоді, коли каси немає. Штрафи там чималеньки, щоправда, і білети недешеві. Білети на трамвай, як і в електричці, варті протягом дня, ціна залежить від відстані, на яку їдеш.
Ще одна екзотична штука – "зубачка". Ззовні - це теж трамвай. Але вгору він преться ще крутіш. У переднього вагону під корпусом між колесами розташовано зубчате колесо, яке, власне, і є ведучим. На полотні між рейками, по яких котяться звичайні колеса, тягнеться ще й зубчата рейка, за яку поїзд чіпляється своїм серединним колесом. Це дозволяє йому підійматися вгору там, де звичайний трамвай не зміг би. Коли він розганяється на підйомі, враження таке, що ти в літаку і зараз попросять пристібнутися, бо "будем злітати". У Татрах така "зубачка" є на одному підйомі - від Татранської Штрби до Штрбського плеса.
Хто бував у Києві на Поштовій площі або біля Михайлівського Золотоверхого собору, той бачив київський фунікулер. Два вагончики, поєднані тросом через блок на верхній станції на Михайлівській площі, стартують та зупиняються водночас. Рівно посередині підйому на рейках - роз'їзд. Подібний фунікулер італійського виробництва є і у Високих Татрах, у м. Старий Смоковець. Тільки траса пологіша, але значно довша - близько двох кілометрів, перепад висот - 275 метрів. Фунікулер веде з містечка прямо лісом на перевал Гребенок, з якого починається сила-силенна туристських стежинок. Про один з наших походів від Гребенка йдеться у главі "До розбійницької хати"
Серед інших транспортних див - численні підйомники типу кабінкових та кресельних доріг. В основному їх розташовано у місцях гірськолижних спусків, але і влітку вони абсолютно не пустують попри досить високі, як на мене, ціни - 150..300SK ($3.50..$7) в одному напрямку, 200..400SK ($5..$10) - туди й назад, на різних підйомниках, в залежності від відстані. Кресельних підйомників дуже багато, а бугельних - просто страх скільки. Присягаюся: у кожному селі є свій маленький-поганенький підйомничок, а то й не один. Як у нас по селах клубів-кіношок, так там бугельних трас. Вся нація на лижах. Десь за селом гірка метрів 30..50 - обов'язково стоять вежі - зимою буде траса. Ну, такі маленькі влітку, звичайно, демонтуються, а взимку для своїх - будь-ласка. А у туристських центрах вся ця інфраструктура працює цілорічно на повну силу, черпаючи з кишень цікавих на підтримку місцевих бюджетів.
Але найстрашніша річ - канатна дорога на Ломніцкий штіт. Ця вершина (штіт - це пик) є другою за висотою у Татрах (2634м), а довгий час вважалася взагалі найвищою (поки не переміряли). Пішої доступної для всіх дороги на вершину немає, але є канатка від Скального плеса (1750м) прямо нагору, де розташовано видовий майданчик та метеообсерваторію. На відміну від всіх інших - наземних - трас, ця є трасою на один проліт. Довжина траси між двома станціями - 2000м. Висота "під килем" гондоли подекуди сягає 300м (стоповерховий дім)! Вітер при цьому гойдає "човника" як пір'їнку. Дозвілля не для слабких і, щоправда, не для бідних. Вартість поїздки - 400SK, тобто 9$. Я не їздив, я знизу дивився.
|