Ви тут: Головна | Всяка всячина | Як я провів літо | Як ми проводили час | До розбійницької хати | Далі ...

Лiчильник включено 21.11.2000:

Ця карта є копією туристичної карти "Високі Татри", м.1:25000, видавництва туристичних карт "Vojensky kartograficky ustav, s. p." ©, Harmanec, Slovakia.
Копію зроблено за люб'язної згоди видавництва, за що висловлюю авторам карти свою подяку.

На карті фунікулер позначено сірою лінією з цяточками з півдня від Смоковця на північ до Гребенка. Назва словацькою: "pozemna lanovka". Лiвіше - синіми трикутниками вниз - позначено трасу гірськолижного спуску. Правіше - зеленим - санну трасу (насправді це асфальтове шосе).

День походу почався, як завжди, о 5³⁰. Щоби реально встигнути за день добігти до чого-небудь, доводилося наступати на горлянку власному солодкому сну. Після сніданку ми встигали на ранньому автобусі або трамваї (sic!) доїхати до фунікулеру на перший рейс. Печальний досвід годинного стояння у чергах на підйомники протягом дня у нас був, тому ми і намагалися бути першими. "Товсті", як ми іх називали, туристи з Польщі та Німеччини жили біля самих гір, це зручніше, але дорожче. Вони вставали ~ о 7-й, снідали о 8-й, а потім виходили з готелів і утворівали черги біля численних канатних доріг та кресельних підйомників. На цей раз нам треба було конче піднятися до точки старту на фунікулері (фото 1), тому ми й прибігли на перший рейс.

На карті видно позначення часу (червоним): <- 1.45 та 2.00 ->. Розраховано на дуже середнього пішохода. Навіть я :) встигав швидше.

Фунікулер (фото 2) підняв нас до гребеня (пункт Гребенок), по якому проходить Татранська магістраль. Далі нам належало пройти стежкою Магістралі близько двох годин до Силезського Дому - готелю у горах, від якого, власне, і почати своє "велике сходження". Татранська магістраль є стежкою, що її прокладено штучно через всі Татри приблизно на одній висоті (якщо це взагалі можливо). Загальна довжина її близько 50км, ми пройшли в цей раз близько семи.

Підйом від Силезського Дому можна схарактеризувати, в першу чергу, тим, що там "багато, круто і вгору". Місця дуже мальовничі, про що можуть слабо свідчити наведені фото. Пройшовши долиною та піднявшись до перевалу (Польський Гребінь, 2200м.), ми опинилися в унікальному місці.

В обхід гори Виходна Висока...

Як видно з карти та фотографії, маршрут прокладено так, що за перевалом ми мали спуститися у котловину Змрзнутий Котел на 200м нижче перевалу, а потім піднятися на 250м практично верикально на інший перевал Прелом. Все це практично вертикально, вірніше, зигзагами по крутих схилах. Фото зроблено з Польського Гребеня на Змрзнутий Котел перед спуском та підйомом. Біле - це сніг! Нагадаю: літо, серпень, висота 2000м... Вліво відкривається вид на довжелезну долину, яка поступово уходить в сторону Польщі. Зразу внизу зліва (не видно) - Змрзнуте Плесо (Замерзле озеро). Це єдине плесо, у якому влітку плавали брили снігу та льоду, хоча вода в усіх численних озерах була льодяною, не вище 5^oС.

На скелі біля моєї руки видно кільце ланцюга, по якому доведеться спускатися.

На наступному фото - я, ледве живий, уже на перевалі.

Перевал цей, як і багато інших, не автомобільний, навіть не пішоходний, а "скалолазний". Це означає, що для того, щоб його перевалити, треба останні метри сходження дряпатися по скелях вгору.

У найбільш складних та крутих місцях у скелю вбито металеві ланцюги, за які можна триматися, а у деяких місцях пройти схилом гори можна, лише притулившись до скелі всім тілом.

За всі ці страждання на перевалі одержуєш коротенький перепочинок під льодяним вітром та/або дощем. Довгої перерви робити фізично не можна, тому що замерзаєш одразу. Одягатися в гори доводиться досить специфічно. З одної сторони, багато теплих речей не надягаєш, тому що, як тільки починаєш ідти вгору, стає жарко. У рюкзак з собою кілька светерів теж не покладеш, тому що це зайвий вантаж. Крім того, місця для відпочинку багатьох людей на маленькому "п'ятачку" просто немає. А туристів у Високих Татрах – сила-силенна. Гірський туризм у Словаччині надзвичайно популярний. Це – без перебільшення – національний вид дозвілля. Незважаючи на мокру погоду в ці дні, людей на гірських стежках було надзвичайно багато. Причому всіх віків. Пенсіонерів просто неймовірно багато. Ходять і самі, і групами. На туристських картах-схемах всі маршрути розписано по категоріях складності, тому людина у будь-якому віці може вибрати собі маршрут за своїми можливостями.

Я би навіть сказав, що ходіння по Татрах має для словаків культовий характер. Коли ми були там, то в один з днів по телевізору у новинах повідомили таке. У цей день відбулося традиційне щорічне сходження на г.Крівань (2494м) на чолі з президентом країни п.Шустером. За президентом піднялася, як я зрозумів, "вся політична еліта" країни. У інтерв'ю пан президент потім сказав, що враховуючи виключне значення, яке відіграє гора Крівань у національному самоусвідомленні словаків (!), він вважає, що кожен словак за своє життя повинен хоча б раз піднятися на Крівань.

Спуск з перевалу у Велику Студену долину характеризувався жалем за висотою, яку було скорено і яку тепер неодмінно доведеться залишати. Зате попереду у нас була Збойницька (розбійницька) хата! Ну, це вона просто так собі зветься, а від розбійників залишилися на згадку лише назви: хати та близьких скель та озер – Стрілецька вежа, Стрілецькі та Збойницьке плеса та поляни.

Збойницька хата – найбільш модернова з тих, що нам вдалося відвідати. Справа в тому, що її зараз відбудовують. Вона працює, хоча ремонт ще йде, і навіть на карті, що я купив, про неї позначено: "у реконструкії". За переказами (одна бабка казала), гуляла там на Новий рік якась компанія чи то просто туристів, чи то "нових словацьких", але хата згоріла кілька років тому вщент. Не знаю, якою вона була колись, а зараз вона справляє досить приємне сучасне враження. Їдальня, спальні місця, туалет, продаж сувенірів. У буфеті гарячі страви ("пєрвоє і второє"), напої – від чаю та кави до пива, гарячого вина, рому та горілки. У туалеті – туалетний папір. Що ще треба "змрзнутому" туристові?

Ще одна морально важка річ – змусити себе піднятися та піти далі після того, як зігрівся, випив пива та й розслабився…

На карті потоки та водоспади позначено голубим, тому їх видно погано. Нижче напис "Hrebienok" - це кінець маршруту.

Далі наш шлях лежав довжелезною Великою Студеною долиною вздовж Великого Стеденого потоку назад – до Гребенка. На виході з долини В.С.п. зливаєтся з Малим С.п., який тече сусідньою Малою Студеною долиною (а ви як думали?), і вони утворюють просто Студений потік. Перед самим злиттям В.С.п. утворює цілу низку чарівних водоспадів, один одного красивіше, причому всі на короткому проміжку течії. Враження про ці відвідини можна переглянути на фото.