Як я провів літо

Як ми проводили час

Хати

Лiчильник включено 21.11.2000:

Хата ім. капітана Моравки на Попрадському плесі:

Капітан Моравка - командир словацького партизанського загону "Високі Татри", що діяв у цих місцях під час другої світової війни, загинув у 1944р. під час Словацького Національного повстання.

Хата при Зеленому плесі:

Про хати у Татрах хочется розповісти окремо. Я не знаю словацької мови і не можу сказати, чи має це слово у словаків те ж значення, що й у нас - саме сільська хата для проживання. У горах хатою (Chata) називається таке. Досить просторий дім, часто двоповерховий, призначений для приймання туристів. На першому поверсі - їдальня, де можна взяти гарячі страви (2-3 перші, 3-4 другі страви), салати, напої - гарячий чай на травах, каву всяку, пиво (подекуди на висоті понад 2000м!), ром, горілку, вино просто та вино гаряче (глинтвейн), а також пропозизію наших кіосків - шоколадки, жуйки, батончики та т.ін..

Я п'ю пиво у хаті під Рисями. На табличці написано: "Політизувати та плювати на підлогу у цій міцевості ЗАБОРОНЕНО!"

Деякі з цих хат розташовано хоч і високо, але у долинах між хребтами, та до них є дороги, якими можна дістатися машиною. Тоді питання постачання не є проблемою, хоча висота та екзотичність місця на ціни впливає. Але до хати під Рисями мало того, що вона є найвисокогірнішою з усіх, дістатися можна лише пішки тією стежкою, про яку я розповідав. Весь крам, що щодня продається в хаті, щодня ж виноситься носіями власноруч, вірніше, "власнопліч". На самому початку шляху, внизу, всі продукти (з недосить цінного) лежать під навісом, а поруч - табличка, яка пропонує волонтерам взяти з собою вгору стандартний пакунок вагою 5кг, донести його до хати, за що одержати задарма склянку чаю, яка там, на височині, коштує на наші біля 3 грн. Ми самі не наважилися взяти, бо були вперше, не знали, як це далеко, але бачили людей, що таки несли такі пакунки. Очевидно, не за склянку чаю, а просто, щоби допомогти. Професійні ж носії (я так думаю, що це - студенти, що наймаються на сезон) носять більш серйозні рюкзаки-станки по 30кг. У тому числі і пиво - розливне - у спеціальних міні-діжках по 30л. Внаслідок цього пиво сягає на висоті ціни близько 5грн., але коли видряпуєшся на висоту, доповзаєш до хати, падаєш на лавицю у їдальні, то, щиро кажучи, ціна не здається надмірною. Хоча, звичайно, все відносно…

У кожній хаті, крім того, продаються сувеніри та така-сяка одежа з атрибутикою саме цього місця. Плетені шапочки, шарфи, светери, смужки на зачіску, хустинки, на яких виплетено щось на кшалт "Rysy 2499m.n.m. Vysoke Tatry". Придбавши таку шапочку, можете бути певні, що у долині ніде такого купити не можна! У іншій хаті в іншій долині або на іншому хребті - своє індивідуально зроблене вбрання зі своєю символикою, що продається лише в одному місці.

Ще одна цікава деталь. У кожній хаті є своя оригінальна печатка (штемпель), яким можна клацнути собі куди-небудь, зафіксувавши таким чином факт свого перебування. Я ставив штемпелі на полях карти.

На ніч хата перетворюється на невеличкий готель. По перше, є окремі кімнати коли з ліжками, коли з широкою лавицею, на якій можна спати "вбагатерьох" цілою компанією. Не виключено, що у критичній ситуації і у приміщенні їдальні на ніч буде зсунуто столи та лавиці, щоби люди могли лягти у своїх спальних мішках. Це вже припущення, але туристів зі спальниками ми у Татрах реально бачили, і немало, а між тим ставити свої намети у народному парку категорично не можна, і, треба сказати, правил словаки дотримуються.

Скальна хата, її володар - рекордсмен, та його автограф

А ось - Скальна хата (1751 м.н.м.), печатка з якої теж є серед показаних вище. На цій печатці зображено, крім хати, чоловіка з величезним рюкзаком-станком за плечима. У цій хаті, крім звичайного набору сервісів (їжа, питво, сувеніри), є стенд, що розповідає про володаря (директора?) цієї хати - Лацо Кулангу. Пан Куланга є професійним гірським носієм. Трошки вище я писав, що носять, мабуть, люди, що наймаються на сезон. Цей параграф я дописую восени 2002 року, після того, як ми з'їздили до Словаччини вже втретє. Там ми з'ясували, що існує, так би мовити, каста професійних носіїв-"шерпів", роботою яких є саме носіння вантажів вгору до тих хат, до яких не можна дістатися ані автотранспортом, ані канатною дорогою. Серед тих хат, де ми побували і чиї печатки є вище, таких чотири - хата під Рисями, Замковського, Райнерова, Тері. Крім "чистих" професіоналів, мабуть, студенти влітку теж працюють, але ж хати здебільшого працюють весь рік. Так от, такий носій з дерев'яним станком за плечима з вантажем у декілька десятків кілограмів щодня сходить вгору та назад, можливо, по декілька разів. За все життя набігає кілька сотен тисяч кіло.

Так от, Лацо Куланга - не просто носій, а й рекордсмен, що його ім'я занесено до всяких книг рекордів. На листівці - фото, на якому Л.К. несе станок рекордної ваги - 207,5 кг. Він виніс його від Гребенка до Скальної хати (перепад висот - 500 метрів, відстань - 6 кілометрів, час переходу, як позначено на карті - 2 години без навантаження). На фото видно, що він несе газовий балон, ящик пива та багато ще чого...

Про все це ми дізналися з матеріалів на стенді у хаті. Зараз пан Куланга завідує Скальною хатою, яку прийняв після соціалізму геть зруйнованою, відбудував її і тепер керує, а може , володіє. Коли ми прийшли до цієї хати, переглянули матеріали, пообідали, випили пивка, то звернули увагу на те, що поруч з нами за столом сидить чоловік років 50-ти з гаком, попиває зі знайомими горілочку, і щось він сильно на того рекордсмена з фоток сильно схожий... Я підійшов та й спитав. Виявилося, справді - ось він сам. Купивши листівочку, я попросив автограф, якого п.Куланга із задоволенням і дав. Автограф - на фото.