0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

29. А ручки — аж осьо!

Ще щодо рук. Було мені років п’ятнадцять. Пішли ми компанією в кіно. Один із героїв був кишеньковий злодій, в т. ч. знімав з рук перехожих наручні годинники. Я, задавшись питанням, чи так зможу, таки зміг. Зняв з руки однокласника на спір з іншими його годинника, поки ми компанією прогулювалися набережною в Ужгороді після сеансу.

Коли в студентські роки гуляв раз у парку КПІ зі Світланою, майбутньою дружиною, згадав і похизувався перед нею, що отаке одного разу утнув. Вона не повірила. Під кінець гулянь-цілунків я вдавано байдуже запитав, а котра година, і не час, бува, повертатися до гуртожитку. Після чого урочисто повернув їй її годинника.

В принципі, міг би тим годуватися. Але зараз вже кваліфікацію втратив. Ця справа потребує щоденного тренування…