0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

27. «Я русин був, єсьм і буду» (Олександр Духнович)

Хай там що говорять прихильники українськости карпатських русинів, я, поживши в Ужгороді, походивши горами по глибинних селах, поспілкувавшись з тамтешніми людьми, вважаю, що русини — окрема народність. Принаймні, мова їхня занадто сильно відрізняється від української. Правопис інший. Наша Академія наук категорично не визнає цього факту, бо визнати русинів окремим народом означало би надати їм право на самовизначення.

Цікавий факт, про який я чув від закарпатців: одразу після другої світової війни та приєднання Закарпаття до Радянської України було надруковано наклади шкільних підручників саме русинською, в т. ч. буквар О. Духновича, і декілька років діти навчалися рідною мовою. А потім надійшла команда вважати русинську місцевим діалектом української, підручники було вилучено і замінено на українські. Зараз процес українізації зайшов дуже далеко. Змінилося три-чотири покоління. Але й досі люди свою мову пам’ятають і вживають. Шкода, що є ще «політичні русини», місцеві дрібні політики, що намагаються розіграти карту русинства та зробити з Закарпаття окрему державу.

Тих, хто це читатиме, прошу у глибокі дискусії зі мною не вдаватися. Я не експерт з мовознавства і тут висловлюю виключно свою вкрай суб’єктивну думку.