0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

25. День незалежності?

Я добре пам’ятаю, як все було у 1991 році. 19 серпня почався путч. Б. Єльцин у Москві одразу заявив, що це — антиконституційний переворот, закликав громадян до спротиву, організував оборону Білого дому, де розташовувалися органи влади РФ.

У Києві, попри заклики громади визначитися з (не)підтримкою дій Єльцина, тодішній голова Верховної Ради Л. Кравчук, крім загальних фраз про те, що «на Україні все спокійно», нічого з себе вичавити не зміг. І лише коли путч в Москві було подолано, перемогли демократичні сили, Кравчук оголосив про скликання позачергової сесії ВР, на якій 24.08.1991 р. було проголошено незалежність України. За це проголосувала й сумнозвісна «група 239» — комуністична більшість у ВР. За всієї моєї поваги до Левка Лук’яненка, автора Декларації про незалежність, яку було прийнято у цей день, ситуація в цілому виглядала так, що комуністи, злякавшись перемоги демократів Єльцина у Москві, спробували відгородитися незалежністю від Росії. Наші патріоти, само собою, цим скористалися: історія другого такого шансу би не дала. Через ці обставини я не вважаю 24 серпня Днем незалежності. Це насправді день спроби комуністів законсервувати старий режим у нових умовах.

А далі був референдум 1 грудня, на якому із більше, ніж 80% тих, хто прийняв участь, за державну незалежність проголосувало більше 90% людей. От це насправді було волевиявленням народу України. І саме цей день — для мене свято незалежності, я його завжди відмічаю в серці. Якби була моя воля, то я би перше грудня зробив Днем незалежності.