0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

24. Про страхи.

Син раз сказав: «Тату, у тебе забагато страхів». Нічого я тоді не відповів, тільки замислився. Справді, наше покоління виросло під гнітом всяких страхів. Необережне слово могло коштувати подекуди і кар’єри. Нас вчили не висовуватися. Подати свою кандидатуру на якусь стипендію або на навчання за кордон, наприклад, вважалося вкрай некоректним, мовляв, керівництво, якщо вважатиме за потрібне, вас запропонує (як наслідок, їздили здебільшого люди, наближені до цього керівництва).

На початку дев’яностих, я пам’ятаю, один студент знайшов грант на навчання у Німеччині за рахунок німецької агенції ДААД і оформлював документи. Я як його дипломний керівник допомагав, як міг. І кожен начальник, якому я заносив папери на підпис, спершу запитував: «А ми хіба його рекомендуємо? У нас є більш достойні». І доводилося пояснювати, що людина сама собі все зробила.

Я радий, що молоде наше покоління — розкуте, росте без зайвих страхів і звикає саме собі робити життя.