0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

23. Білі верблюди.

А ось іще з моїм сином була історія… Було йому років із п’ять. Раз він захворів, була температура, і його залишили вдома, до дитсадка не повели.

Телефонує йому мама: «Як ти там? Що робиш?» А Антон відповідає буквально: «Все гаразд, сиджу біля вікна і дивлюся на верблюдів». «Господи, яких верблюдів?!!» «Ну тут у нас на дворі пасуться». Жінка в жаху відпрошується з роботи, телефонує мені, що в сина геть біла гарячка, летить додому і бачить пару флегматичних верблюдів, що випасаються на газончику у дворі…

Справа в тому, що жили ми тоді (а моя матуся й досі там живе) у Києві на вул. Тургенівській за цирком. Біля нас — будівля готелю для артистів цирку, що приїздять на гастролі. І от хтось із них насправді вивів своїх верблюдів попастися…