0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

13. Шампанське на Смоленській.

А от іще трафунок був. Поверталися ми з тієї ж таки Казані, але вже через Москву. Ввечері на Київському вокзалі зайшли до вагону, поклали речі, вийшли на перон. До відправлення ще було 20 (пишу прописом — двадцять) хвилин. Наш потяг стоїть на крайній путі, прямо біля нас вхід до метро. І тут Олексій промовля: “На наступній станції метро — “Смоленській” — сусідні двері від виходу з метро — гастроном “Смоленський”. А в ньому є шинквасик, за яким подають одне-однісіньке — келихи з шампанським на розлив”. Туди — три хвилини ходу, назад так само. Встигаємо.

І ми, два авантюрні ідіоти, залишивши в купе всі речі і документи, пірнаємо у метро, встигаємо перехилити по два келишки “за успішне завершення етапу” і повернутися до вагону, який ще стояв, хоча східці вже було піднято.

Господи, а зараз Олексій Миколайович — солідна людина, директор інституту...