0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

12. Як ми летіли чартером з Казані до Києва.

До Казані летіли, як правило, прямим рейсом, бо завжди дедлайн наступав. Назад, як правило, дозволяли собі повертатися через Москву поїздом. Ніч Казань-Москва, ніч Москва-Київ, і цілий день у Москві.

А тут чомусь треба було терміново вертати назад. Білетів на літак у нас не було, ми поїхали прямо до аеропорту в надії купити на місці. Але літаків літало мало, білети теж (як практично все в СРСР) були в дефіциті.

Пропущено рейс на Київ (літав тричі на тиждень). До післязавтра можна повертатися до Казані, правда, ночувати вже немає де. Я чатую біля каси в надії, що будуть місця до Москви, а там вже легше. Товариш мій і однокурсник, Олексій Новиков, тоді, як і я, аспірант, а зараз директор Фізико-технічного інституту КПІ, пішов пройтися залами аеропорту. Повертається трохи збуджений з новиною. На Київ літають не три літаки щотижня, а по п’ять-шість щоденно. Щоправда, не на Київ, а на Івано-Франківськ. Я у шоці від звістки про такий «движняк».

Виявляється. Газові та нафтові родовища Сибіру розроблялися із залученням спеціалістів з Західної України. Поклади вуглеводнів у Прикарпатті на той момент здебільшого вичерпалися, а кваліфіковані кадри залишилися, причому залишилися без роботи. І цих людей наймали для роботи в Уренгої, Ноябрьську, Тюмені… Працювали вони вахтовим методом, тобто місяць на роботі в Сибіру, місяць вдома. Завозили їх чартерними рейсами поза розкладом, за потреби. І ці рейси робили дві зупинки по дорозі — у Казані та Києві!

Білети на них продавалися поверхом вище у спеціальному залі. Попереднього продажу не було, просто коли літак вже був у повітрі з конкретною групою нафтовиків, то могло випасти у касі двійко-трійко білетів на вільні місця. Отож, ми їх і взяли.

Цікаве почалося у повітрі. Спочатку контингентик пасажирів справив враження тим, що вони ж там всі свої, одна вахта. Хлопці розташувалися, як їм зручно, зразу щось повитягали та й порозливали. Запропонували і нам, але не було уві що. Від Тюмені до Франківська з урахуванням посадок більше п’яти годин польоту. Тому за тодішніми нормативами у повітрі годували. Причому саме на перегоні Казань-Київ. Стюардеси швиденько рознесли комплектики з “фірмовим птахом Аерофлоту” — куркою вареною. Ми з Олексієм наївно почали було відмовлятися, мовляв, ми ж підсіли, на нас не розраховано...

Мало того, що обіди нам таки дали, ще й далі почалася чартерна специфіка... Чашечки на чай-каву видали, а напоїв не пропонують. І от тут всі сусіди наші повитягали, порозливали і собі, і нам, навіть не питаючи.

Аж коли всі випили, закусили, от тоді стюардеси повезли возики зі своїми напоями.

Душевненько так долетіли.