0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

6. Хороших людей Бог береже.

Людина я дуже неуважна, забудькувата. Але, хочеться вірити, в глибині душі своєї хороша, бо Господь мене оберігає. Про два випадки забудькуватости пригадалося, розповім.

У 1980-му році студентами п’ятого курсу ми зі Світланою на зимових канікулах поїхали до Криму. Відпочивали на турбазі «Кічкіне», колишній резиденції імператора Олександра ІІІ. Це від Ялти на захід хвилин двадцять на автобусі. Крим взимку — «ето что-то особенного», тема, достойна окремої розповіді.

У перший же день з’ясувалося, що я вдома забув кімнатні капці, а в зимових черевиках по кімнаті не сильно походиш. Зібралися ми до Ялти. Приміським автобусом дісталися до автовокзалу. Тут я Світлану залишив на лавиці з речами, а сам пішов поглянути на розклад зворотних рейсів. Потому сіли на тролейбус, доїхали до центру, зайшли до ЦУМу у взуттєвий відділ, вибрали капці, і аж на касі з’ясувалося, що грошей немає… У мене з собою була торбинка, у яку я легковажно поклав, серед іншого, й гаманця з усіма спільними грошами на відпочинок. Хоча ми тоді ще не побралися, але всі гроші були в мене. Ось цю торбешку я щасливо забув на лавиці автовокзалу, де Світлана сиділа, мене чекаючи. І це в перший день двотижневого відпочинку! Їдемо назад, contra spem speri. Увійшовши на другий поверх до залу очікування, я бачу свою торбу на лавиці, в оточенні пасажирів, як зараз пам’ятаю, ромської сім’ї. Циганські дітлахи що тільки не витворяють на тих сидіннях, але торбочку не чіпають. Коли я забрав свій скарб, то пересвідчився, що не зникло нічого. Просто, мабуть, всі, хто сідали поруч, думали, що це речі сусідніх пасажирів. Грошей в гаманці було близько п’ятисот рублів, це майже п’ять моїх зарплат тоді. Часу пройшло близько години…

Ще один подібний випадок трапився нещодавно у супермаркеті. Закупившись, я, складаючи крам до торб, кинув свою сумочку на столику, за яким це робив. Та й пішов собі! Аж діставшись до дому і не зумівши без ключів зайти до хати, змушений я був повернутися й благополучно забрати свою сумочку. Так само, напевне, кожен наступний покупець думав, що це речі когось із тих, хто поруч. У сумці було все: крім гаманця, паспорт, водійські права, техпаспорт на автівку, ключі від авта та квартири і ще багато всякого. Півгодини берегло мої речі Святе Провидіння…