0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

5. Стенографічні конспекти.

Я ніколи не вмів вести конспекти. Однісінький власний конспект, за яким я готувався до іспиту, це матаналіз за перший семестр. Решта мені не давалися. І не тільки мені.

Конспекти старанних акуратних дівчат на потоці завжди цінувалися. Перед сесією ми, «безконспектні», домовлялися з ким-то з таких дівчат з паралельної групи (щоб розклади іспитів не збігалися) про взаємно корисне співробітництво. Я вчився за чужими конспектами, партнерка отримувала мене як консультанта у необмеженій кількості.

На четвертому курсі сталося так, що домовленості про добрі конспекти було укладено ще на початку семестру. Я, наївний, кинувся за ними у травні. Все вже обіцяно. Із думкою “Welcome to the hell” починаю бігати по всіх знайомих.

Натрапляю на Сергія Д., німця за походженням, людину педантичну і акуратну, як і всі німці. Моїх консультацій він не потребував. На питання про конспекти сказав, що в нього абсолютно повні конспекти, але я їх не зможу прочитати. Він показав. Я прочитати не зміг.

Виявилося, що він до інституту закінчив курси стенографії. Стенографія — це спосіб занотовування усної мови шляхом дуууже сильного скорочення та використання сильно спрощених позначок замість літер та цілих слів. Аж настільки, що після записування стенограф одразу сідає й розшифровує записи, поки все у пам’яті. Сергій же просто виробив собі почерк — щось середнє між звичайним письмом та знаками стенографії. Цього було досить, щоби записувати лекції практично точно. Просто абетка його була інакша.

Я таки попросив у нього один конспект з предмету, який я знав добре. І далі деякий час просто вивчав цю абетку. Буквально, вчився читати. Ходив до автора, розпитував. Але далі... я просто не мав клопоту решту три сесії. Конспекти Сергія справді були дослівними! А найголовніше, на них ніхто більше не претендував...