0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

15. Як я підсиджував завкафедрою.

Був я у вісімдесяті роки аспірантом. Заглядає якось у лабораторію шеф — Ажогін В. В., наш завідувач кафедрою, нині покійний науковий керівник ще М. З. Згуровського. І ВВ запрошує мене «пройтися коридором», що означало, що зараз буде розмова «за жізнь».

«Ну як, Сашуню, воно взагалі? Як до Вас ставляться у нас в колективі?» «Та все гаразд, Віталію Васильовичу (до чого це він, думаю)»… «Ну, я далекий від думки, що Ви реально намагаєтеся мене підсидіти… (овва, думаю, сюжетик закручено!), але подумайте, чи не насміхається хто з Вас».

Заводить ВВ мене до свого кабінету та відсмикує шторку на дошці (в кабінеті, коли хто з аспірантів доповідав роботу, то писав формули на цій дошці). А на ній буквально: «Селін підсиджує завкафедрою». Я почерк пізнаю, але вимовити шефу прізвище поза очі, без автора, не можу собі дозволити. Зі словами «Ну, я розберуся» йду собі.

Підходжу до автора — нашого ж аспіранта О. — і вдвох ми намагаємося встановити істину. За виразом його обличчя я бачу, що людина щиро не може збагнути, що відбувається, бо почерк таки його. І тільки за тиждень він згадав, а за ним і я.

Віталій Васильович заохочував аспірантів працювати у нього в кабінеті, коли його не було на роботі, бо лабораторії були «перенаселеними», спокійно попрацювати там було досить важко. От ми з колегою О. одного літа й окупували цей кабінетик. Щоправда, сиділи за великим столом для нарад, директорський фотель ВВ займати якось було ніяково.

А одного ранку, знаючи, що ВВ у відпустці на морі, я таки всівся в те крісло. О., прийшовши і побачивши мене, відкинув ту шторку і написав кляту фразу. Я ще, бувши «в ролі», бовкнув щось на кшталт: «О., відзвітуйте, чого Ви досягли за літо». Завісу О. знову закрив, ми посміялися та сіли працювати. І геть про це забули! Аж в листопаді, перед атестацією аспірантів на очах в усіх ВВ відкрив дошку і побачив цей напис.

Слід сказати, що О. пішов до шефа і сам все йому розповів.