![]() |
А це, власне, мій доробок... |
В.Сосюра.
Так ніхто не кохав...
(08.03.99 - 14.03.99)
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Дише тихо і легко в синяву вона,
В'яне серце моє од щасливих очей,
|
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Дише тихо і легко в синяву вона,
|
Т.Шевченко.
Іван Підкова. Вступ до поеми.
(15.03.99 - 21.03.99)
Було колись - в Україні
Пановали, добували
Високії ті могили,
Високії ті могили
|
Свідок слави дідівщини
Було колись - в Україні
Було колись добре жити
|
П.Тичина.
Пам'яті тридцяти
(22.03.99 - 28.03.99)
На Аскольдовій могилі
На Аскольдовій могилі
На кого посміла знятись
|
На кого завзявся Каїн?
Вмерли в Новім Заповіті
21(8) березня 1918р.
|
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти,
держать небо на плечах. Тому і є висота.
Б.Пастернак
Гефсиманский сад
(11.04.99 - 17.04.99)
Мерцаньем звёзд далёких безразлично
Лужайка обрывалась с половины,
В конце был чей-то сад, надел земельный,
Он отказался без противоборства,
Ночная даль теперь казалась краем,
И, глядя в эти чёрные провалы,
Смягчив молитвой смертную истому,
|
Он разбудил их: "Вас Господь сподобил
И лишь сказал, неведомо откуда
Пётр дал мечём отпор головорезам
Неужто тьмы крылатых легионов
Но книга жизни подошла к странице,
Ты видишь, ход веков подобен притче
Я в гроб сойду и в третий день восстану,
|
М.Цветаева
Стихи А.Блоку
Имя твоё - птица в руке,
Имя твоё - льдинка на языке.
Одно-единственное движенье губ.
Имя твоё - пять букв.
Мячик, пойманный на лету,
Серебряный бубенец во рту.
Камень, кинутый в тихий пруд.
Всхлипнет так, как тебя зовут.
В лёгком щёлканье ночных копыт
Громкое имя твоё гремит.
И назовёт его нам в висок
Звонко щёлкающий курок.
Имя твоё, - ах, нельзя! -
Имя твоё - поцелуй в глаза,
В нежную стужу недвижных век.
Имя твоё - поцелуй в снег.
Ключевой, ледяной, голубой глоток.
С именем твоим - сон глубок.
15 апреля 1916.
Н.Ушаков
Баллада со свечами
(26.04.99 - 04.05.99)
Со всех сторон родной земли
Мы целовали молодых
|
Нам стала лестница крута,
А впрочем, это канитель...
|
И свечи задувает он,
1947. |
М.Светлов
Двое
(05.05.99 - 11.05.99)
Они улеглись у костра своего,
Бессильно раскинув тела,
И пуля, пройдя сковозь висок одного,
В затылок другому вошла.
Их руки, обнявшие пулемёт,
Который они стерегли,
Ни вьюга, ни снег, превратившийся в лёд,
Никак оторвать не могли.
Тогда к мертвецам подошёл офицер
И грубо их за руки взял,
Он, взглядом своим проверяя прицел,
Отдать пулемёт приказал.
Но мёртвые лица не сводит испуг,
И радость уснула на них...
И холодно стало третьему вдруг
от жуткого счастья двоих.
1925.
Владимир Высоцкий
Он не вернулся из боя...
Почему всё не так? Вроде - всё как всегда:
Мне теперь не понять, кто же прав был из нас
Он молчал невпопад и не в такт подпевал,
То, что пусто теперь, - не про то разговор:
|
Нынче вырвалась, словно из плена, весна.
Наши павшие нас не оставят в беде,
Нам и места в землянке хватало вполне,
1969.
|
Элегия
Жарко было в тот день, а время уж близилось к полдню.
Поразморило меня, и на постель я прилёг.
Ставня одна лишь закрыта была, другая - открыта,
Так что была полутень в комнате, словно в лесу, -
Мягкий, мерцающий свет, как в час перед самым закатом
Иль когда ночь отошла, но не возник ещё день.
Кстати такой полумрак для девушек скромного нрава,
В нём их опасливый стыд нужный находит приют.
Тут Коринна вощла в распоясанной лёгкой рубашке,
По белоснежным плечам пряди спадали волос.
В спальню входила такой, по преданию, Семирамида
Или Лаида, любовь знавшая многих мужей...
Лёгкую ткань я сорвал, хоть, тонкая, мало мешала, -
Скромница из-за неё всё же боролась со мной.
Только сражалась, как те, кто своей не желает победы,
Вскоре, себе изменив, другу сдалась без труда.
И показалась она перед взором моим обнажённой...
Мне в безупречной красе тело явилось её.
Что я за плечи ласкал! К каким я рукам прикасался!
Как были груди полны - только б их страстно сжимать!
Как был гладок живот под её совершенною грудью!
Стан так пышен и прям, юное крепко бедро!
Стоит ли перечислять?.. Всё было восторга достойно.
Тело нагое её к своему прижимал...
Прочее знает любой... Уснули усталые вместе...
О, проходили бы так чаще полудни мои!
Я Вас любив ... (Троянди)
(жовтень 1999)
Я Вас любив, а Ви ніколи
Мене любити не могли,
І от погасло сонця коло,
Й мої троянди одцвіли.
Немов підрізані ножем,
Як і моя надія світла,
О, як вони тяглись до світла
Крізь тьму з благанням і плачем!
Але не вбить любов чудесну,
Що так сіяла в їх сльозах...
Вони умерли, щоб воскреснуть
В моїх закоханих піснях!
Я блукав...
(10-19 листопада 1999)
Я блукав колись по ріднім краю
Раю.
І шукав на сім земнім надолі
Долі.
Приблудився під стріхату
Хату.
Там дівчину стрів я винозірку
Зірку.
Промінь ясний ті дівочі
Очі.
Подала мені пом'яту
М'яту.
Визначення киці
(23-30 листопада 1999)
Киця - це пухнаста система, самодостатня і незалежна, як імператриця
Киця - це погляд з глибин галактичних, це вхід в паралельні світи,
це така таємниця,
вбрана у грацію, у лизанину і в муркотіння.
Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає пульсуючі сновидіння.
Киця - це дослідний центр, і для неї довколишнє - невичерпне.
Носик її, наїжачений вусами, дбає де біле, де чорне.
Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візу в пашпортах.
Ротик її на замку, та до часу, і в ньому ув'язнено ніжного чорта.
- Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій!
Полум'я пізнання кличе вас на конґрес!
Киця - уважний слухач, ви сповідайтеся їй -
самі собою вирішуються проблеми ніг, і плес, і небес ...
Шахівниця ґравітаційна, заокруглення простору, стеження
за петлянням мушви, медитація, позіхання і ніження
розглядання з вікна колообігу часу чи звістка,
що нарешті потрапили всі ми у тотальне теперішнє.
Киця - постмодерністка.
Пощо її нагромадження глупств, і томиська нявчань, і манірний заброда
з-за морів, що вивчав сто наук і мистецтв - нашу кицю
розмалювала Природа
чи Господь. Вона - зрима краса. І здобута вона мета.
Та бодай раз на рік потребує, дурепа, кота!
Сонет
(1-8 грудня 1999)
Дозволь з тобою розділити гріх,
Дозволь відчути ласку твоїх рук.
Не уникай же поглядів моїх
І не розпалюй в серці трунку мук.
Дозволь тобі я подарую ніч
І обережно обпалю коханням…
Я завжди поряд, тільки ти поклич
І не ховайся за стіну мовчання.
Дозволь з тобою розділити гріх,
Дозволь моєю раз собі побути.
Слова любові хочу я почути
З таких жаданих милих уст твоїх.
Не відмоляй хоча б у снах п'янких,
Дозволь з тобою розділити гріх…
On revelations
(9-15 грудня 1999)
(From "The East Village")
(Без назви)
(16-21 грудня 1999)
(З бібліотеки "Поетика")
Порожність — кінець,
Порожність — початок.
Хтось зім'яв почуття,
як сміття,
і жбурнув у порожність…
Тільки там їм знайдеться
тотожність
на початку нового буття…
Але хтось не знайде порятунку
в повній чарці дешевого трунку
й ані жодних тотожностей
з Я
у порожності,
серед сміття…
Із циклу "ЛИСТИ В УКРАЇНУ"
XVI
(22-29 грудня 1999)
(Джерело: http://www.asahi-net.or.jp/~as9d-kvlv/)
На Різдво в Україні діються речі
потаємні й вічні. Скажімо, місяць
виявляється зайвим, тому Святвечір
переходить не в ніч, над якою висять
херувими сонні, а в ніч — як море,
по якій навряд чи спроможні трії
мандрівні царі, подолавши гори,
своєчасно встигнути до Марії.
Це, однак, не значить, що все даремно,
всі прогнози, прикмети цілком опуклі.
Попри те, що зимно і те, що темно,
неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі,
чи де-небудь. Це, як і з'ява комети,
як сама зоря, що провадила, пасла
пастушків, ягнят, як і всі предмети, —
все збувається: Йосиф, яскиня, ясла,
коляда збувається, сіно, свічка.
А проте — лишень у вертепній скрині,
до якої доступ і вхід крізь вічка,
бо насправді нема яскині, нині
я, здається, готовий прийти з дарами,
хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.
Тут мене ловили вітрини, брами.
Треба їхати. Може, сконає Ірод.
Сніг падав безшелесно й рівно...
(30 грудня 1999 - 5 січня 2000)
(Джерело: Бібліотека кошового писаря)
Сніг падав безшелесно й рівно,
Туманно танули огні,
І дальній дзвін стояв так дивно
В незрозумілій тишині.
Ми вдвох ішли й не говорили,
Ти вся засніжена була,
Сніжинки грали і зоріли
Над смутком тихого чола.
І люди млисто пропливали,
Щезали й гасли, як у сні, -
І ми ішли й мети не знали
В вечірній сніжній тишині.
(5 січня 2000 - 25 січня 2000)
(Источник: Бесспорная ли?тература - там автор не указан)
Три нуля педантично считая, | |
Не минуйте столы сгоряча: | |
За одним винегрет уплетая, | |
За другим - сотни строчек | |
строча, | |
До утра задержавшись | |
за третьим, | |
Где струит свет экран, | |
как окно. | |
Новый век воплощен | |
в Интернете, | |
Здесь сыграем мы в XXI-но. |
Im Norden auf kahlter Hoeh'. Ihm Schlaefert; mit weisser Decke, Umhuellen ihn Eis und Schnee. Er Traeumt von einer Palme,
| |
Самотній кедр на стромині | На севере диком стоит одиноко |
Не мудреной, не тайной наукой,
Проще самой простой простоты -
Унижением, страхом и скукой
Человека низводят в скоты.
Мы варимся в странном компоте,
Где лгут за глаза и в глаза,
Где каждый в отдельности против,
А вместе - решительно за.
Надо очень увлекаться
Нашим жизненным балетом,
Чтоб не просто пресмыкаться,
Но ещё порхать при этом.
Себя продать, но подороже
Готов ровесник, выйдя в зрелость,
И в каждом видится по роже,
Что платят меньше, чем хотелось.
Блажен, заставший время славное
Во весь размах ума и плечь,
Но есть эпохи, когда главное -
Себя от мерзости сберечь.
(з газети "Літературна Україна"?)
при Господній при свічі хтось бреде собі самотньо із янголом на плечі. Йде в ніде, в невороття,
щоб не вештав уночі
|
виє Ірод моровий, маятник все дужче бухка, стогне янгол ледь живий… А він йде і йде, хоча
янголе, не впадь з плеча. [30-31 січня 1992] |
Я твое повторяю имя
по ночам во тьме молчаливой,
когда собираются звезды
к лунному водопою
и смутные листья дремлют,
свесившись над тропою.
И кажусь я себе в эту пору
пустотою из звуков и боли,
обезумевшими часами,
что о прошлом поют поневоле.
Я твое повторяю имя
этой ночью во тьме молчаливой,
и звучит оно так отдаленно,
как еще никогда не звучало.
Это имя дальше, чем звезды,
и печальней, чем дождь усталый.
Полюблю ли тебя я снова,
как любить я умел когда-то?
Разве сердце мое виновато?
И какою любовь моя станет,
когда белый туман растает?
Будет тихой и светлой?
Не знаю.
Если б мог по луне гадать я,
как ромашку, ее обрывая!
Ліна Костенко
(22 березня 2000 - 6 квітня 2000) (Джерело: "Поетика")
Очима ти сказав мені: люблю.
Життя ішло, минуло той перон.
Світали ночі, вечоріли дні.
|
Василь СТУС
(7 квітня 2000 - 4 травня 2000)
(Джерело: "Поетика")
Вечірній сон. I спогади. I дощ
колише світ розпуклого ясмину.
Бездомний вітер. Спи, маленький сину,
спи, сину мій маленький, коли хоч.
Немає мами нашої давно —
вертала, поспішала, забарилась.
Надворі дощ і ллє як із барила.
Заснеш — і чуєш: торготить вікно.
Здається, хтось підійде до дверей,
проситиме негоду переждати.
Ти ж, синку, спи і не питай про матір,
I більше не загадуй наперед,
бо не стоїть хвилина на хвилині,
хвилина на хвилині не стоїть.
Нехай тобі бодай у сновидінні
появиться очікувана мить.
Александр Твардовский
Я убит подо Ржевом...
(було все літо 2000)
Я убит подо Ржевом,
В безымянном болоте, В пятой роте, На левом, При жестоком налёте. Я не слышал разрыва,
Я - где корни слепые
Я - где крик петушиный
|
Подсчитайте, живые,
Я убит подо Ржевом,
В городах миллионных,
Ах, своя ли, чужая,
1945-1946. |
Александр Пушкин
МАДОННА
Сонет
Василь Симоненко
(23 вересня - 11 жовтня 2000)
Я і в думці обняти тебе не посмію,
А не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто -- отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.
Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала.
Борис Чичибабин
КЛЯНУСЬ НА ЗНАМЕНИ ВЕСЕЛОМ
(12-24 жовтня 2000)
Однако радоваться рано -
и пусть орет иной оракул, что не болеть зажившим ранам, что не вернуться злым оравам, что труп врага уже не знамя, что я рискую быть отсталым, пусть он орет,- а я-то знаю: не умер Сталин. Как будто дело все в убитых,
Пока во лжи неукротимы
|
И не по старой ли привычке
А в нас самих, труслив и хищен,
Клянусь на знамени веселом
|
1959
Денис Васильевич Давыдов
Элегия
(25 жовтня - 2 листопада 2000)
О пощади!- Зачем волшебство ласк и слов, Зачем сей взгляд, зачем сей вздох глубокий, Зачем скользит небережно покров С плеч белых и груди высокой? О пощади! Я гибну без того, Я замираю, я немею При легком шорохе прихода твоего; Я, звуку слов твоих внимая, цепенею... Но ты вошла - и дрожь любви, И смерть, и жизнь, и бешенство желанья Бегут по вспыхнувшей крови, И разрывается дыханье! С тобой летят, летят часы, Язык безмолвствует... одни мечты и грезы, И мука сладкая, и восхищенья слезы - И взор впился в твои красы, Как жадная пчела в листок весенней розы!
Зинаида Гиппиус
ВЕСЕЛЬЕ
(2 - 21 листопада 2000)
Блевотина войны - октябрьское веселье! От этого зловонного вина Как было омерзительно твое похмелье, О бедная, о грешная страна! Какому дьяволу, какому псу в угоду, Каким кошмарным обуянный сном, Народ, безумствуя, убил свою свободу, И даже не убил - засек кнутом? Смеются дьяволы и псы над рабьей свалкой, Смеются пушки, разевая рты... И скоро в старый хлев ты будешь загнан палкой, Народ, не уважающий святынь! 29 октября (11 ноября) 1917.
Андрей Длигач
Студенческий день
Моим одногруппникам
и друзьям в день студентов |
Я тоже когда-то. Но, правда, давно... Хотя и сейчас... Но не очень... А помню, подряд два сеанса в кино... И перед экзаменом ночи. Дни группы... Чьего-то рождения дни; Расчётки за час до зачёта... Открытые двери, дорога, огни, И всё впереди, всё без счёта. И партия в бридж на последних рядах, Военка по пятницам в тягость, И песни, аккорды на первых ладах, Свободы манящая сладость. Сейчас только лучшее помнится мне: Что физику сдал - это счастье; Колхозы в Крыму и гульба при луне, Ещё первокурсницам "здрасте!" Я точку не ставил. К студенческим дням Нет-нет да тайком возвращаюсь; Дипломы пишу своим новым друзьям, Студенткам как свой улыбаюсь. Ты молод, пока ты себя не предашь, Пока хоть в душе ты проказник... Студенческий день. Ну, хоть этот-то наш, С тобою совместный наш праздник! Позволь же поздравить, дружище, тебя, Тебе пожелать улыбаться, И новых вершин. И открытий себя. И пусть будет всё получаться! 17.11.2000
Переклад Максима Рильського
І осінь злото розсипає. Настала осень золотая. Природа трепетна, сумна, Природа трепетна, бледна, Неначе жертва осяйна... Как жертва, пышно убрана... Аж північ хмари наганяє, Вот север, тучи нагоняя, Завила враз,- і от сама Дохнул, завыл -- и вот сама Йде чародійниця-зима. Идет волшебница зима. Прийшла, розсипалась; жмутками Пришла, рассыпалась; клоками Повисла на гіллі дубів, Повисла на суках дубов; Лягла хвилястими ковдрами Легла волнистыми коврами У полі, навкруги горбів; Среди полей, вокруг холмов; Зрівняла береги з рікою Брега с недвижною рекою Розпушеною пеленою; Сравняла пухлой пеленою; Блищить мороз. І раді ми Блеснул мороз. И рады мы З цих жартів матінки зими. Проказам матушки зимы.
Михайло Лєрмонтов.Переклад Максима Рильського
М.Цветаева. Моим стихам... Моим стихам, написанным так рано, Что и не знала я, что я - поэт, Сорвавшимся, как брызги из фонтана, Как искры из ракет, Ворвавшимся, как маленькие черти, В святилище, где сон и фимиам, Моим стихам о юности и смерти - Нечитанным стихам! - Разбросанным в пыли по магазинам (Где их никто не брал и не берет!), Моим стихам, как драгоценным винам, Настанет свой черед. 1913.
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ. РАНКОВИЙ СОНЕТ Ти - вся любов. Ти - чистота, Довірливість благословенна. Твоя краса мені свята, Твоя любов мені священна. Трояндо неба і землі, В тобі всі їхні барви грають… У мене сльози розцвітають, Цвітуть думками на чолі. В будинок твій я входжу, наче в сад, І для тривог моїх, турбот моїх. досад Мені дарує він красу землі і неба. Я першим поглядом завжди дивлюсь на тебе, Тобі присвячую я літ своїх світання, Весну думок, весну свого кохання. 1957
Дмитро ПАВЛИЧКО Ми цілувались на морозі У різдвяну блакитну ніч. До сіна в польовому стозі Ішла сарна з гірських узбіч. Ішла високонога, чала, Із карим поглядом сарна. Та нас вона не помічала, А, може, бачила, хтозна. Я цілував тебе, неначе Оту лякливу звірину, Я в ній єство моє хлоп’яче Втопив, як стому в глибі сну. Я не забуду тої ночі, Того морозного Різдва, Коли мені дивилась в очі Твоя сестричка лісова.
Ліна КОСТЕНКО. СВІТЛИЙ СОНЕТ Як пощастило дівчині в сімнадцять, в сімнадцять гарних, неповторних літ! Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. Вона росте ще, завтра буде вищенька. Але печаль приходить завчасу. Це ще не сльози - це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу. Вона в житті зіткнулась з неприємістю: хлопчина їй не відповів взаємністю. І то чому: бо любить іншу дівчину, а вірність має душу неподільчиву. Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
Павло ГІРНИК Та відколи, поете, і голос, і музику, І віддавна хрещатий вогонь рукава Ти зв’язав у тугенькі приношені вузлики І знічев’я назвав - застарілі слова? Слів нема застарілих! Є вбиті, понищені, Дистрофічні з колиски, сухотні і злі. Відвівай випадкові, бо мислиш не віршами, А високим прийдешнім своєї землі. Віща кобза до тебе колись забалакає І спитає не якось, а так, як завжди, Чи потурчився ради нещасного лакомства Під всіма канчуками крутої біди.
Іван Малкович. МУЗИКА, ЩО ПІШЛА Коли вона плелася в коси - чом, скрипко, відвернулась пріч? Як музику пустила босу в таку непевну, звабну ніч? Ох, смиче, теж дививсь куди ти? - вже ж сивина спадає з пліч, - як босу музику пустити в таку непевну, звабну ніч?.. Візьму собі землі окраєць, піду блукати по світах, - хай тільки вітер завиває в моїх розхристаних слідах… О молю, тату, як спитають, куди ваш син подався з віч - скажіть: він музику шукає, що босою пішла у ніч.
Алексей Апухтин Когда будете, дети, студентами, Не ломайте голов над моментами, Над Гамлетами, Лирами, Кентами, Над царями и над президентами, Над морями и над континентами, Не якшайтеся там с оппонентами, Поступайте хитро с конкурентами. А как кончите курс с эминентами И на службу пойдете с патентами - Не глядите на службе доцентами И не брезгайте, дети, презентами! Окружайте себя контрагентами, Говорите всегда комплиментами, У начальников будьте клиентами, Утешайте их жен инструментами, Угощайте старух пеперментами - Воздадут вам за это с процентами: Обошьют вам мундир позументами, Грудь украсят звездами и лентами!.. А когда доктора с орнаментами Назовут вас, увы, пациентами И уморят вас медикаментами... Отпоет архирей вас с регентами, Хоронить понесут с ассистентами, Обеспечат детей ваших рентами (Чтоб им в опере быть абонентами) И прикроют ваш прах монументами. 1860-е годы
С.Э. Я с вызовом ношу его кольцо! - Да, в Вечности - жена, не на бумаге. - Его чрезмерно узкое лицо Подобно шпаге. Безмолвен рот его, углами вниз, Мучительно-великолепны брови. В его лице трагически слились Две древних крови. Он тонок первой тонкостью ветвей. Его глаза - прекрасно-бесполезны! - Под крыльями раскинутых бровей - Две бездны. В его лице я рыцарству верна, - Всем вам, кто жил и умирал без страху! - Такие - в роковые времена - Слагают стансы - и идут на плаху. 3 июня 1914
|