1. У святому Віфлеємі
2. Йде Новий Рік!
3. Вже йде дві тисячі десятий...
4. Шуре, товарищу моему
5. Шура. Отличный от других
6. Свете
7. Я знов літаю уві сні...
8. Буревестник
9. Благовіщення
10. Чудо Воскресіння
11. Сестре моей Оленьке
12. Юда
13. Колискова для Тарасика

1. Пісня пісень Соломонових. Пісня 7
2. Є. А. Баратинський. Запевнення
3. О. С. Пушкін. Ти і Ви
4. О. С. Пушкін. Я Вас любив
5. Расул Гамзатов. Журавлі
6. Корнішони. Ніно Ферре
7. Жорж Брассанс. В прозорих струменях ручая
8. Жорж Брассанс. Дон Жуан
9. Жорж Брассанс, Антуан Поль. Чарівним незнайомкам
10. О. С. Пушкін. Освідчення
11. Ї. і. в. Сіссі. Туга
12. Г. Гайне. Двоє братів
13. П. М. Верлен. Осіння пісня
14. А. Міцкевич. Сумнів
15. А. Міцкевич. Два слова

У святому Віфлеємі 
Сталась новина.
Диво дивне: в синім небі
Зоренька ясна.

Три царі ідуть зі сходу
І несуть дари.
Вівчарі прийшли до входу,
Їх так само три.

Яселка колише Мати,
Тихо примовля.
Його смертю буде, брате,
Спасена Земля.

Свій дарунок докладаю
До святих дарів.
Віршик — Вам, кого кохаю,
Бо Йому б — не смів...

07.01.2010. Олександр Селін.

--------------------------


Йде Новий Рік! На бізнес-сцені
Гармидер, гвалт і товкотня.
Все ближче тупотять олені
Їх Санта-Клаус погоня.
У добру путь! Хоч як на мене,
Це все - прозахідна х...ня

Весь рік з плакатів посміхалось
До нас біляве тигреня.
Йде рік новий. Часи настали
Чи то кота, чи то кроля.
Цей рік аж в лютому настане,
Далекосхідна то х...ня.

Ось Дід Мороз іде зі сходу,
Объединяет Руссскій миръ.
А кто не русскаго народу — 
Тому — мочилово, сортир!
Хоч з нашого й такі є роду,
Для кого В.В.П. — кумир...

Але і в нашій рідній хаті
багато дивного бува: 
Різдво до нас пізніш приходить,
А Нових Років - цілих два!
Й подекуди бува по святі
Мов тая довбня голова...

Це мабуть, вірно, що звичаї 
У всіх народів є свої
Свій Дід Мороз у кожнім краї
І своя правда на землі.

Одних Дракон поздоровляє,
Такий в Китаї бо звичай. 
А нашим дітям  подарунки
Святий приносить Миколай.

Тож, кожен хай собі святкує,
Що йому ближче. І нехай
Пречистая оберігає
Всю Землю й наш вкраїнський край!

--------------------------


Вже йде дві тисячі десятий,
Відходить біле тигреня.
А настає незнамо який —
Чи то кота, чи то кроля.

Чим одинадцятий зустріти?
Чи моркву істи і траву,
А чи ковбаски навернути?
Сметану їсти, чи ботву?

Де компроміс в питанні цьому?
Та ось він, поруч, вихід є!
Воно догодить й тому, й тому:
Відро з салатом олів'є!

--------------------------

Шуре, товарищу моему

Об этом, товарищ, не вспомнить, нельзя;
Об этом, конечно, напомнят друзья;
Напомнят, поздравив, ведь будет у них 
Хорошее слово, 
душевное слово,
солёное слово — 
Ну как для своих.

И с этим товарищи к другу зайдут, 
Присядут на кухне, им, может, нальют.
И выпьют за друга, ведь будет у них
Хороших два слова, 
душевных два слова, солёных два слова — 
Ну как для своих.

Друзья пожелают здоровья тебе, 
Покоя и благополучья семье;
Ты скажешь в ответ, ты не сможешь смолчать
И скажешь три слова, 
Душевных три слова,
Три ласковых слова:
"Едрит твою мать"...

28.01.2010.

--------------------------

Шура. Отличный от других

Свой Шуре посвящая стих,
Ему симпатизируя.
Чем он отличен от других, 
Я проанализирую.


К примеру, Коган Алексей.
Он знает, без сомненья,
О джазе всё и в джазе всех
Про всё имеет мнение.

И Шура джазом увлечён,
Найдите-ка отличие!
Знаток он джаза, но ещё —
Красив до неприличия.


Виталик. Счастливый отец
Он двух дочурок славных.
Прошли года, и наконец
Он тестем стал недавно.

И Шура любит горячо
Катёнка, но в отличие —
Он тесть и дед! но он ещё —
Красив до неприличия.


Вот я! Себя, однако, нет,
Хвалить не буду сильно я.
Упитан в меру, сил расцвет —
Как Карлсон из мультфильма.

Мы оба Шуры, ну и чё?
Найдите-ка отличие!
Он тоже строен, но ещё —
Красив до неприличия.

Что ж время подвести черту.
Так выпьем по традиции
За ум, за честь, за красоту
И за её ценительниц.

28.01.2011.
--------------------------



Свете.

Ты прости, что я тебе стихи
Стал с годами посвящать всё реже.
Может быть, стихи мои плохи,
Но поверь, что чувства в сердце те же.

Ты прости, что я свою любовь
Редко проявляю перед светом.
Тот, кто любит, не всегда готов
Говорить в открытую об этом.

Может, пылкость с возрастом ушла,
Место благодарности оставив.
Мудростью наполнится душа,
И любовь пребудет вместе с нами.

Жить нельзя на свете, не любя,
И другого смысла в жизни нету.
Я люблю по-прежнему тебя
И тебя благодарю за это.

--------------------------

SMS-ные экспромтики

Пушинкой неслышной
Дрожат на рассвете
Ресницы любимой.

Солнышко садится,
Наступает вечер.
Я истосковался, 
Ожидая встречи...

Семь пар сапогов истоптавши,
Семь пар гастрономов прошедши,
Я корень имбиря искамши, 
Но я, блин, его не нашедши...

Едва ль теперь уснуть,
Хотя уже хотел.
Не смея глаз сомкнуть,
Я жду великих дел...
            (Это мне студентка в пол-первого ночи прислала SMS-ку: "А Вы не спите?")

--------------------------



Я знов літаю уві сні

Я знову став літати уві сні,
Хоч стільки років, наче, й не літаю.
У чорнім небі зорі лиш ясні
Мене, як друга старого, вітають.

Кудись я знов вночі літав вві сні.
Лиш крок з балкону — і пливеш натхненно.
А десь внизу пливуть назад вогні,
Мій Київ теж не спить всю ніч, напевне.

Я всі роки літаю уві сні,
Я просто сни не завжди пам'ятаю.
Мені про це зірки розповіли.
То може, просто я тебе кохаю?

08.03.2012          Олександр Селін

--------------------------


Буревестник.

Нынче утром буревестник
Нам накаркал непогоду.
Горизонт ворчал сердито, 
Молний отблески сверкали.
И с утра был шторм пять баллов,
Но я смело плавал в море, 
Грудью волны рассекая.
И суровая стихия 
Вызывала уваженье.

А на вечер мы в кафешке
Славный ужин заказали.
И теперь вода стеною 
Низвергается на сушу,
Ну, а мы сидим в кафешке
И винишко попиваем.

И ваш гордый буревестник
Нам решительно до ©р@ки!

Бердянск, 2005 г.

--------------------------

"Радій, Маріє, бо Господь з Тобою,
Благословенна будь серед жінок!
Утішся нині звісткою благою,
Що Ти зачнеш й народиш Сина в строк".
"Як це можливо? Мужа я не знаю...
Зачну я сина? Як, коли і де?"
"Для Бога неможливого немає,
І дух Господень зійде на Тебе;
Ти через це зачнеш уже сьогодні"
— прорік усе це янгол і пропав.
Сказала стиха: "Я раба Господня,
Нехай все буде так, як ти сказав".

Все ще попереду: Дитя в Її утробі
Ростиме тихо; там затріпотить.
Народиться Він у людській подобі —
Бог-син у Різдвяну щасливу мить.
Ще все попереду: утеча до Єгипту,
Служіння Сина й муки на хресті.
Чи смію, Діво, вимовить молитву:
Нам нашу метушню дрібну прости...
Усе ще буде: чудо Воскресіння,
І Його Вознесіння — до небес;
А Їй — служити людям во спасіння:
Для того Він помер і знов воскрес.
Повернеться Він, щоби суд творити.
Воскреснуть люде, встануть із могил.

А поки Син під Мамині молитви
В утробі спить і набирає сил.
--------------------------

Чудо Воскресіння

Як спромоглась тоді Марія Магдалина
Пройти до кесаря — володаря країни?
Ісус їй допоміг зробити це?
Вона промовила: — Славетний володарю!
Прийми дарунок — ось усе, що маю.
Й куряче біле подала яйце.

— Я звістку радісну принесла з Палестини:
Життя нам вічне дарував Господь віднині,
Себе для того Він на смерть віддав.
І розірвавши кайдани життя земного,
Воскрес із мертвих і до нас вернеться знову.
А нам любов Свою заповідав.

Не вірить кесарь: — В мене сивина на скронях,
Скоріш яйце почервоніє у долонях!
Іди собі і більше не приходь.
І на очах у всіх здійснилось справжнє диво:
В руках Тиберія яйце почервоніло!
Свою могутність виявив Господь.

Він нам подарував життя небесне,
Себе віддавши грішним на поталу;
Її ж обрав, щоб людям це довести —
Святу блудницю, жінку із Магдала.
--------------------------

Я не часто молюсь,
Но пред Богом тебя
Я всегда вспоминаю,
Всем сердце любя.
Да хранит и тебя,
И детей наш Спаситель.
Дорогая сестра,
Ты — мой ангел-хранитель.
--------------------------

Юда

"Один із вас Мене сьогодні видасть
На смерть, останні плинуть дні Мої.
Це сказано в писанні й це здійсниться.
І Син людський загине на хресті".

Ламає хліб; в вино його вмочає.
Дає тим самим Новий Заповіт.
Здійснитися пророцтва давні мають,
І Його жертвою спасений буде світ.

"Учителю, скажи мені, благаю:
Чому, о Господи, це маю бути я"?
"Писання нині справдитися має,
Отця то воля, навіть не Моя".

Пішов у розпачі. Вернувся, з ним сторожа.
Цілунок Юдин. Схоплення і суд.
Вінок терновий. Бичування. Боже!
Назад — до храму! це відбулось тут.

"Його я зрадив! а себе самого
Грошима вашими згубив я на віки.
Згрішив я у спокусі проти Бога".
І він жбурнув їм їхні срібняки.

... Ось мертве поле. Камениста пустка.
Це поле крови. Ось верба... Мотузка...

 

Є. А. Баратинський. Запевнення Ні, обдурили Вас чутки, Я й досі дихаю лиш Вами, Своєї влади за роки Ви наді мною не втрачали. Я іншим фіміам курив, Але лиш Вас в душі берігши; Я нових ідолів молив, Хоч серце мріяло про інше. Переклад О. Селіна	Е. А. Баратынский. Уверение Нет, обманула Вас молва, По-прежнему дышу я Вами, И надо мной свои права Вы не утратили с годами. Другим курил я фимиам, Но Вас носил в святыне сердца; Молился новым образам, Но с беспокойством староверца. 1824.
О. С. Пушкін. Ти і Ви Пустеє ви на щире ти Вона, омовившись, змінила, Знов спрагу щастя й чистоти В душі закоханій збудила. При ній замислиний стою, І очі відвести несила; Я їй кажу: яка ви мила! А мислю: як тебе люблю! Зберігся запис А. О. Оленіної: "Анна Олексіївна помилилася, сказавши Пушкіну ти, і в наступну неділю він привіз ці вірші". Переклад О. Селіна	А. С. Пушкин. Ты и Вы Пустое вы сердечным ты Она, обмолвясь, заменила, И все счастливые мечты В душе влюблённой возбудила. Пред ней задумчиво стою, Свести очей с неё нет силы; И говорю ей: как вы милы! И мыслю: как тебя люблю! Сохранилась запись А. А. Олениной: "Анна Алексеевна Оленина ошиблась, говоря Пушкину ты, и на другое воскресенье он привёз эти стихи".
О. С. Пушкін Я Вас любив. Кохання, навіть, може Іще у серці жевріє моїм. Та хай воно Вас більше не тривожить, Не хочу турбувати Вас нічим. Я Вас любив бездумно, безнадійно, І ревнував, на те не мавши прав. Я Вас любив так щиро і так ніжно, Як дай Вам Бог, щоб хтось іще кохав... Переклад О. Селіна	А. С. Пушкін Я Вас любил. Любовь ещё, быть может, В душе моей угасла не совсем. Но пусть она Вас больше не тревожит, Я не хочу печалить Вас ничем. Я Вас любил безумно, безнадежно, То робостью, то ревностью томим. Я Вас любил так искренно, так нежно, Как дай Вам Бог любимой быть другим...
Расул Гамзатов. Журавлі Мені здається, вояки загиблі, Що за свободу нашу полягли, Не сплять із тих часів в сирій могилі, Вони у небі — білі журавлі. Щоосені летять до небокраю, Весною повертаються до нас. І поки мене серед них немає, Дивлюсь на них скорботно повсякчас. Летить у вирій журавлина зграя, Це друзі, що в змаганнях полягли. І серед них є місце, це я знаю, Його вони залишили мені. Але колись я відлечу довіку, Розтану у холодній чорній млі; І вас покличу журавлиним криком, Мої братове, сущі на землі... Переклад О. Селіна. 14.10.2011 Авторський дослівний переклад з аварської великого Расула Мне кажется,что погибшие на войне солдаты Нигде не похоронены, А высоко в синем небе превратились в белых журавлей. Они вёснами, зимами, длинными годами, Летают, приветствуя нас, Поэтому мы печально, подняв головы, Смотрим на небо в каждый раз. Улетает журавлиная стая, Группа убитых друзей. В их стае вижу одно место, Не подготовленное ли для меня? Наступит день, на высоком голубом небе Белым журавлем я промелькну. Его голосом, оставшихся на земле Всех вас, братья, я позову. Расул Гамзатов. Журавли Мне кажется порою, что солдаты, С кровавых не пришедшие полей, Не в землю нашу полегли когда-то, А превратились в белых журавлей. Они до сей поры с времен тех дальних Летят и подают нам голоса. Не потому ль так часто и печально Мы замолкаем, глядя в небеса? Летит, летит по небу клин усталый — Летит в тумане на исходе дня, И в том строю есть промежуток малый — Быть может, это место для меня! Настанет день, и с журавлиной стаей Я поплыву в такой же сизой мгле, Из-под небес по-птичьи окликая Всех вас, кого оставил на земле. Перевод Наума Гребнёва
Корнішони. З репертуару Nino Ferrer, дуже популярна пісня 60-тих років Незліченно до тачки напхалося нас Бо вже субота - відпочити бо час. У нас з собою є хліб, і до хліба ще є Свине сальце! І пастернак, і огірки, І бурячок, цибулька теж, І помідор, а ще часник й свине сальце! І шинка є, і є язик, Є бастурма для тих, хто звик, Гусячі шкварки, ковбаса й свине сальце! Це нам матуся три дні все варила й пекла Ми першу чарку підіймемо за це! Вона нам торби спакувала і ще додала Свине сальце! Ще й карасів, та окуньків, А ще бичків, та камбалу, Але до риби додала свине сальце! Але не встигли ми першу чарчину піднять, Вперещів дощ і все спаскудив, твою мать! І довелося ховати, і те, і оце, Й свине сальце! І довелось ... додому все нести: І на кухні за столом усе поїсти, Господи, прости! Голубці і млинці, і шпекачки з салом, і свине сальце! І налисники з сиром, сметану свіжу і свине сальце! І вино, і горілку, і пива жбан, а ще свине сальце! Самогонку прозору, що мама наварила, і сальце! Ще потрошку оковитої, пивком легким запитої, і все! І ще трошки оковитої, до речі, не забути про сальце... Ще в останнє на коня, лише півдеци, й не забути про оце... Дай, Боже, сили із салату підняти пику, чи ж то як його, лице... Скажімо так. Сильно вільний проукраїнський переспів з французьскої О. Селіна Nino Ferrer "Les Cornichons" On est parti, samedi, dans une grosse voiture, Faire tous ensemble un grand pique-nique dans la nature, En emportant des paniers, des bouteilles, des paquets, Et la radio ! Des cornichons De la moutarde Du pain, du beurre Des p'tits oignons Des confitures Et des oeufs durs Des cornichons Du corned-beef Et des biscottes Des macarons Un tire-bouchons Des petits-beurre Et de la biere Des cornichons On n'avait rien oublie, c'est maman qui a tout fait Elle avait travaille trois jours sans s'arreter Pour preparer les paniers, les bouteilles, les paquets Et la radio ! Le poulet froid La mayonnaise Le chocolat Les champignons Les ouvre-boites Et les tomates Les cornichons Mais quand on est arrive, on a trouve la pluie C'qu'on avait oublie, c'etait les parapluies On a ramene les paniers, les bouteilles, les paquets Et la radio ! On est rentre Manger a la maison Le fromage et les boites Les confitures et les cornichons La moutarde et le beurre La mayonnaise et les cornichons Le poulet, les biscottes Les oeufs durs et puis les cornichons Корнішони. Мій дослівний переклад Це суботній виїзд на природу на крутій тачці Ми всі разом їдемо на пікнік на природу І дуже важливо, що з нами кошики, пляшки, пакети ... та радівко ! Огірочки, та гірчичка, хліб та масло, дрібна цибулька, Повидло (конфітюр) Круті яйця (Блін, як можна обіграти!) Та корнішони... М'ясні ріжки рум'яні грінки, Макарони, Штопор, Трохи масла, Та пивко Та корнішони... І ми не забудемо ніколи, що це мама все зробила: Три дні поралась без зупину, Щоб підготувати кошики, пляшки, пакети ... та радівко ! Холодна курка, майонез, та шоколад і шампіньйони, відкриті коробки, помідори та огірочки Але коли и від'їжджали, почався дощ, І от що саме ми забули, то це парасольки! І довелося ховати кошики, пляшки, пакети ... та радівко ! Повернувшись, Їли ми вдома Сир в коробках, Повидло та шампіньйони, Гірчицю та масло, Мацонез та огірочки, курку, грінки, круті яйця, а потім - корнішони...

 

Жорж Брассанс В прозорих струменях ручая. Вона роздяглася й купалась; Грав з нею прозорий потік. Як раптом одежі не стало — Забрав вітерець-жартівник. Вона мене стала благати, Щоб я до садочку пішов. Листків винограду на плаття, Й троянди пелюсток знайшов. З пелюстків червоної ружі Корсаж я зробити хотів. Але її крихітні груди Одним пелюстком я прикрив. З листів винограду хутенько Спідничку зробити я хтів. Коханої тіло маленьке Листочком одним я прикрив. Мене цілувала чарівна, В обіймах я стиснув її. За мить вся її одежина Злетіла й була на землі... Кохана цю гру полюбила, Бо мало з тих пір не щодня На цей потічок приходила; За нею приходив і я. За нею і я... Переклад з французької О. Селіна

Georges Brassens Dans l'eau de la claire fontaine. Dans l’eau de la claire fontaine Elle se baignait toute nue Une saute de vent soudaine Jeta ses habits dans les nues En détresse elle me fit signe Pour la vêtir d’aller chercher Des monceaux de feuilles de vigne Fleurs de lis et fleurs d’oranger Avec des pétales de roses Un bout de corsage lui fis La belle n’était pas bien grosse Une seule rose a suffi Avec le pampre de la vigne Un bout de cotillon lui fis Mais la belle était si petite Qu’une seule feuille a suffi Elle me tendit ses bras, ses lèvres Comme pour me remercier Je les pris avec tant de fièvre Qu’elle fut toute déshabillée Le jeu dut plaire à l’ingénue Car à la fontaine souvent Elle s’alla baigner toute nue En priant Dieu qu’il fit du vent Qu’il fit du vent

Аж ось для цікавих авторське виконання
(ну, бо це пісня, хто не знав...)

 

Жорж Брассанс Дон Жуан Слава тому, хто йшов Й ногу не опустив: Жабку не розчавив, Їжака пропустив. Й слава Дон Жуану теж, Лиш за посмішку малу Для дівчиська, що його За потвору мали всі. Як на вас, то може й так, А у мене інший смак. Слава тому менту, Що зупинив весь рух, Й дав перейти шосе Кішці й її коту. Й слава Дон Жуану теж, За побачення нічне Із дівчиськом, що його За потвору мали всі. Як на вас, то може й так, А у мене інший смак. Честь тому, хто мовчав Просто встав і пішов Коли гавкали всі За наказом «Цькувать!» Й слава Дон Жуану теж, За зізнання запальне Для дівчиська, що його За потвору мали всі. Як на вас, то може й так, А у мене інший смак. Слава тому кюре, Що ворогів ховав Коли й Варфоломей Святий з небес волав... Й слава Дон Жуану теж, За цілунки при зірках Із дівчиськом, що його За потвору мали всі. Як на вас, то може й так, А у мене інший смак. Славен простий вояк, З відділку він один, В натовп не став стрілять. Прощен най буде він... Й слава Дон Жуану теж, Він спідничку їй підняв Пестив ніжно ту, яку За потвору мали всі. Як на вас, то може й так, А у мене інший смак. Слава святій сестрі: Вбогому в зимну ніч Прихист вона дала — Всі його гнали пріч... Й слава Дон Жуану теж, Він коханням обігрів Те дівчисько, що його За потвору мали всі. Як на вас, то може й так, А у мене інший смак. Слава тому, хто жив, Іншим не заважав Битися у борні За святий ідеал. Й слава Дон Жуану теж! Стала жінкою вона, Та дівчина, що була б У дівоцтві померла. Як на вас, то може й так, А у мене інший смак. Переклад з французької О. Селіна

Georges Brassens Don Juan Gloire à qui freine à mort, de peur d'ecrabouiller Le hérisson perdu, le crapaud fourvoyé Et gloire à don Juan, d'avoir un jour souri A celle à qui les autres n'attachaient aucun prix Cette fille est trop vilaine, il me la faut Gloire au flic qui barrait le passage aux autos Pour laisser traverser les chats de Léautaud Et gloire à don Juan d'avoir pris rendez-vous Avec la délaissée, que l'amour désavoue Cette fille est trop vilaine, il me la faut Gloire au premier venu qui passe et qui se tait Quand la canaille crie haro sur le baudet Et gloire à don Juan pour ses galants discours A celle à qui les autres faisaient jamais la cour Cette fille est trop vilaine, il me la faut Et gloire à ce curé sauvant son ennemi Lors du massacre de la Saint-Barthélémy Et gloire à don Juan qui couvrit de baisers La fille que les autres refusaient d'embrasser Cette fille est trop vilaine, il me la faut Et gloire à ce soldat qui jeta son fusil Plutôt que d'achever l'otage à sa merci Et gloire à don Juan d'avoir osé trousser Celle dont le jupon restait toujours baissé Cette fille est trop vilaine, il me la faut Gloire à la bonne sœur qui, par temps pas très chaud Dégela dans sa main le pénis du manchot Et gloire à don Juan qui fit reluire un soir Ce cul déshérité ne sachant que s'asseoir Cette fille est trop vilaine, il me la faut Gloire à qui n'ayant pas d'idéal sacro-saint Se borne à ne pas trop emmerder ses voisins Et gloire à don Juan qui rendit femme celle Qui, sans lui, quelle horreur, serait morte pucelle Cette fille est trop vilaine, il me la faut

Авторське виконання пісні

 

Жорж Брассанс (музика), Антуан Поль (слова) Супутницям милим Хочу пісню я цю присвятити Тим жінкам, кого міг полюбити, Кого бачив лиш раз у житті. З ким подекуди знався хвилини, Тим, кого доля зла уводила, І кого мені більш не знайти. Моя ніжна неясна омана, Що зника, мов та fata morgana, Промайнувши на мить у вікні. Її профіль тендітний та звабний Буде милим та юним назавжди В моїх думках і в моїм житті. Всім супутницям в довгій дорозі, Чиї очі ніжніш за мімози, З ким коротше здаються путі. Хоч купе вже ввижалося раєм, Назавжди їм піти дозволяєм, Не посмівши торкнутись руки... Тій, що в вальсі кружляла чарівно, Була вишукана і неманірна В звабну ніч, коли був карнавал. Маску скинути не захотіла, Лиш залишила посмішку милу; Інший бал її стан закружляв. Тим, у кого в житті щастя мало, Кого доля навіки зв’язала З тими, хто для них зовсім чужий. Хто давно вже живе без надії, В кого є лише меланхолія Й день майбутній, щоразу сумний. Чудні образи зустрічей давніх Пригадать сподіватися марно У хвилини важкі забуття. Випливатимуть давні картини Не як щастя короткі хвилини, А уривки чужого життя. Не помітивши долі дарунки, Уявляєш собі поцілунки, На які не насміливсь тоді. І те серце, що мало б чекати, Очі ті, що б ти міг покохати, Лише згадуєш на самоті. Але в серці у мене й донині Ті, кому за короткі хвилини Головного сказати не встиг. Ті, кого я зустрів у минулім, Що за мить у житті промайнули, Кого так зупинити й не зміг…

Georges Brassens (musique), Antoine Pol (paroles) Les passantes Je veux dédier ce poème À toutes les femmes qu’on aime Pendant quelques instants secrets À celles qu’on connaît à peine Qu’un destin différent entraîne Et qu’on ne retrouve jamais À celle qu’on voit apparaître Une seconde à sa fenêtre Et qui, preste, s’évanouit Mais dont la svelte silhouette Est si gracieuse et fluette Qu’on en demeure épanoui À la compagne de voyage Dont les yeux, charmant paysage, Font paraître court le chemin Qu’on est seul peut-être à comprendre Et qu’on laisse pourtant descendre Sans avoir effleuré la main À la fine et souple valseuse Qui vous semble triste et nerveuse Par une nuit de carnaval Qui voulut rester inconnue Et qui n'est jamais revenue Tournoyer dans un autre bal À celles qui sont déjà prises Et qui vivant des heures grises Près d’un être trop différent Vous ont, inutile folie, Laissé voir la mélancolie D’un avenir désespérant Chères images aperçues Espérances d’un jour déçues Vous serez dans l’oubli demain Pour peu que le bonheur survienne Il est rare qu’on se souvienne Des épisodes du chemin Mais si l’on a manqué sa vie On songe avec un peu d’envie À tous ces bonheurs entrevus Aux baisers qu’on n’osa pas prendre Aux coeurs qui doivent vous attendre Aux yeux qu’on n’a jamais revus Alors aux soirs de lassitude Tout en peuplant sa solitude Des fantômes du souvenir On pleure les lèvres absentes De toutes ces belles passantes Que l’on n’a pas su retenir

Пісню співає Maxime Le Forestier

 

О. С. Пушкін. Освідчення Я Вас люблю, — хоч шаленію, Але стерпіти я не міг, І в цій дурні я без надії Освідчуюсь у Ваших ніг! Давно вже час розумним бути В мої немолоді літа! Але любові не позбутись, В душі моїй хвороба та: Без вас нудьгуючи, — зітхаю; При вас сумуючи, — терплю; І сил немає, я жадаю Сказати, як я вас люблю! Коли, прийшовши у гостини, Я чую плаття шум легкий, Ходу, чи голос безневинний, Я раптом глузд втрачаю свій. Ви посміхнулись — геть, тривого! Ви відійшли — мені нудьга. За день тортур цих нагорода — Лиш раз потиснута рука. Коли, працюючи сумлінно Ви сидите, схилившись мирно І, щастя!, поруч з вами я, У захваті я, мовчки, ніжно Милуюсь вами, як дитя!... Чи висловити моє горе, Мою тугу, мою печаль, Коли гуляти у негоду Подекуди ви йдете вдаль? Я пам’ятаю достеменно Удвох розмови в закутку, Слід на щоці від сліз таємних, Й мелодію, сумну таку... Аліно! Згляньтеся на мене! Не смію вимагати, ні! Любові за гріхи мої Від вас не вартий я, напевне! Зробіть хоч вигляд! І без слів Ваш погляд може говорити! Мене не важко обдурити!... Я б сам пошитися волів!

А. С. Пушкін. Признание Я вас люблю, — хоть я бешусь, Хоть это труд и стыд напрасный, И в этой глупости несчастной У ваших ног я признаюсь! Мне не к лицу и не по летам... Пора, пора мне быть умней! Но узнаю по всем приметам Болезнь любви в душе моей: Без вас мне скучно, — я зеваю; При вас мне грустно, — я терплю; И, мочи нет, сказать желаю, Мой ангел, как я вас люблю! Когда я слышу из гостиной Ваш легкий шаг, иль платья шум, Иль голос девственный, невинный, Я вдруг теряю весь свой ум. Вы улыбнетесь, - мне отрада; Вы отвернетесь, - мне тоска; За день мучения - награда Мне ваша бледная рука. Когда за пяльцами прилежно Сидите вы, склонясь небрежно, Глаза и кудри опустя, — Я в умиленьи, молча, нежно Любуюсь вами, как дитя!... Сказать ли вам мое несчастье, Мою ревнивую печаль, Когда гулять, порой в ненастье, Вы собираетеся вдаль? И ваши слезы в одиночку, И речи в уголку вдвоем, И путешествия в Опочку, И фортепьяно вечерком?... Алина! сжальтесь надо мною. Не смею требовать любви. Быть может, за грехи мои, Мой ангел, я любви не стою! Но притворитесь! Этот взгляд Всё может выразить так чудно! Ах, обмануть меня не трудно!... Я сам обманываться рад!

 

Туга Буяє знов весна на світі, Прийшла прикрасити гілки, З пташками пісню розучити, Квіткам розправить пелюстки. Та що мені весна чарівна В чужій, далекій стороні? Душа сумна додому лине Та Ізар бачиться мені. Я скучила за парком темним, За шумом крон дубів та лип. Вони у снах моїх непевних Шепочуть: "Прощавай навік". Вірш написано Єлизаветою, імператрицею австрійською, королевою угорською, дочкою герцога Максіміліана баварського, знаною більше під іменем Сіссі (1837-1898). Переклад з німецької О. Селіна

Sehnsucht Es kehrt der junge Frühling wieder Und schmückt dem Baum mit frischen Grün Und lehrt den Vögeln neue Lieder Und macht die Blumen schöner blüh´n. Doch was ist mir die Frühlingswonne Hier im fernen, fremden Land? Ich sehn´ mich nach der Heimat Sonne, Ich sehn´ mich nach der Isar Strand. Ich sehn´ mich nach den dunklen Bäumen, Ich sehn´ mich nach dem grünen Fluß, Der leis in meinen Abendträumen Gemurmelt seinen Abschiedgruß. Gedicht von Elisabeth, Kaiserin von Österreich und Königin von Ungarn Tochter von Herzog Max in Bayern, besser bekannt als Sissi.

 

Гайнріх Гайне. Двоє братів Замок, мороком покритий, В горах спить серед ночей, А в долині чутно крики, Дзвін і виблиски мечей. Рідний брат повстав на брата, Вийшли на скажений герць. Чом же б'ються так завзято, Не на славу, а на смерть? Благородна діва юна Запалила їм серця. Лиш за посмішку Лаури Будуть битись до кінця. І кому ж із двох Лаура Віддає свою любов? Жодних згод! така натура: Краще мечі із піхов! Вже чека на них могила, Зло їм розум заступа. Очі браттям засліпила Пристрасть дика і сліпа. Горе, горе! Кров на зброї, На руках, на душах в них. Впали мертвими обоє, В землю увійшли навік. Замок, мороком покритий, В горах високо стоїть. Там ростуть криваві квіти Протягом стількох століть. Щоопівночі й донині Браття, вставши з-під землі, Б'ються на смерть у долині, Дикі, чорні та страшні... Переклад з німецької О. Селіна

Heinrich Heine. Zwei Brüder Oben auf der Bergesspitze Liegt das Schloß in Nacht gehüllt, Doch im Tale leuchten Blitze, Helle Schwerter klirren wild. Das sind Brüder, die dort fechten Grimmen Zweikampf, wutentbrannt. Sprich, warum die Brüder rechten Mit dem Schwerte in der Hand? Gräfin Lauras Augenfunken Zündeten den Brüderstreit. Beide glühen liebestrunken Für die adlig holde Maid. Welchem aber von den beiden Wendet sich ihr Herze zu? Kein Ergrübeln kann's entscheiden — Schwert heraus, entscheide du! Und sie fechten kühn verwegen, Hieb' auf Hiebe niederkracht's. Hütet euch, ihr wilden Degen, Böses Blendwerk schleicht des Nachts. Wehe! Wehe! blut'ge Brüder! Wehe! Wehe! blut'ges Tal! Beide Kämpfer stürzen nieder, Einer in des andern Stahl. — Viel Jahrhunderte verwehen, Viel Geschlechter deckt das Grab; Traurig von des Berges Höhen Schaut das öde Schloß herab. Aber nachts, im Talesgrunde, Wandelt's heimlich, wunderbar; Wenn da kommt die zwölfte Stunde, Kämpfet dort das Brüderpaar.

 

Поль Марі Верлен Осіння пісня Довгі плачі скрипок вночі, мертві поля. Тоскная мить, серце болить. Згасну і я. Час настає: блідне усе, і завмира. Де ви, мої дні весняні... туга сама. Доля мене в спину жене, скоро вже строк. Слабне усе. Вітер несе мертвий листок. Переклад з французької О. Селіна

Paul Marie Verlaine Chanson d'automne Les sanglots longs des violons de l’automne blessent mon coeur d’une langueur monotone. Tout suffocant et bleme, quand sonne l’heure, je me souviens des jours anciens, et je pleure; Et je m’en vais au vent mauvais qui m’emporte de ca, de la, pareil a la feuille morte.

 

Адам Міцкевич Сумнів Коли тебе часом не бачу — не плачу, І не гадаю, коли ще побачу; Задовгою часом розлука буває, Непевність якусь я тоді відчуваю. І в сумі я сам собі ставлю питання: Дружба між нами? Чи, може, кохання? Без тебе я пробую очі закрити Й не можу твій образ собі уявити; Але, хоч подекуди я й не бажаю, Він сам у думках раз по раз виринає. І знову повторюю теє ж питання: Чи дружба між нами? Чи, може, кохання? Я часто страждав, але жодного разу Тобі не казав я про кривди й образи; Якщо я, йдучи, не пильную дорогу, То ноги самі йдуть до твого порогу. І входячи, знов собі ставлю питання: То дружба вела мене або кохання? Заради покою твого без відмови Я муки пекельні прийняти готовий; Хоча я людина проста, не смілива, Життя я віддам за тебе, моя мила. А сумнів шкребе, знову ставить питання: Це все-таки дружба? Чи, може, кохання? Коли твої руки у мене в долонях, Від них віє спокій, у них я в полоні, І смерть — сном солодким собі уявляю; Лиш серце стучить, з забуття повертає, А серце кричить, ставить руба питання: То дружба хіба? А чи, може, кохання? Пісню натхненно для тебе складаю, Дух мені віщій не допомагає; Сам я віршами здивований цими, Звідки взялися думки, звідки рими; Насамкінець задаюся питанням: Дружба мене надиха? Чи кохання? Переклад з польської О. Селіна

Adam Mickiewicz Niepewność Gdy cię nie widzę, nie wzdycham, nie płaczę, Nie tracę zmysłów, kiedy cie zobaczę; Jednakże gdy cię długo nie oglądam Czegoś mi braknie, kogoś widzieć żądam I tęskniąc sobie zadaję pytanie: Czy to jest przyjaźń? czy to jest kochanie? Gdy z oczu znikniesz, nie mogę ni razu W myśli twojego odnowić obrazu; Jednakże nieraz czuję mimo chęci, Że on jest zawsze blisko mej pamięci. I znowu sobie powtarzam pytanie: Czy to jest przyjaźń? czy to jest kochanie? Cierpiałem nieraz, nie myślałem wcale, Abym przed tobą szedł wylewać żale; Idąc bez celu, nie pilnując drogi, Sam nie pojmuję, jak w twe zajdę progi; I wchodząc sobie zadaję pytanie: Co tu mię wiodło? przyjaźń czy kochanie? Dla twego zdrowia życia bym nie skąpił, Po twą spokojność do piekieł bym zstąpił; Choć śmiałej żądzy nie ma w sercu mojem, Bym był dla ciebie zdrowiem i pokojem. I znowu sobie powtarzam pytanie: Czy to jest przyjaźń? czy to jest kochanie? Kiedy położysz rękę na me dłonie, Luba mię jakaś spokojność owionie, Zda się, że lekkim snem zakończę życie; Lecz mnie przebudza żywsze serca bicie, Które mi głośno zadaje pytanie: Czy to jest przyjaźń? czyli też kochanie? Kiedym dla ciebie tę piosenkę składał, Wieszczy duch mymi ustami nie władał; Pełen zdziwienia, sam się nie postrzegłem, Skąd wziąłem myśli, jak na rymy wbiegłem; I zapisałem na końcu pytanie: Co mię natchnęło? przyjaźń czy kochanie?

 

Адам Міцкевич Два слова Із тобою наодинці Я безсило замовкаю. Лиш милуюся вустами, В любі очі заглядаю. Але серцем я бажаю Думки милої читати, Перш, ніж вимовити встигне, Перш, ніж їх в очах побачу. Що ж хвилює серце моє, Що почути я жадаю? Це банально, це не ново, Мила моя! Лиш два слова: Я кохаю, я кохаю. Але прийде час; обоє Ми опинимось на небі; Навіть там я ці два слова Прочитаю в твоїх очках. Бачу їх на кожнім кроці, Коли чую їх, неначе Входжу подумки до раю. Мені іншого не треба, Лиш почути пісню серця: Я кохаю, я кохаю. Пісня слів твоїх чарівних. Інших для мене немає. Переклад з польської О. Селіна

Adam Mickiewicz Dwa słowa Gdy sam na sam z tobą siedzę, Nie mam czasu o nic pytać: Patrzę w oczy, ustek śledzę, Chciałbym wszystkie myśli czytać Wprzód, nim w oczętach zaświecą; Chciałbym wszystkie słówka chwytać Wprzód, nim od ustek odlecą; I nie potrzeba tłumaczyć, Co chcę słyszeć, co zobaczyć. Rzecz nietrudna i nienowa, Moja luba! te dwa słowa: Kocham ciebie, kocham ciebie. Innego nie chcę widoku, Kiedy z tobą będę w niebie; Tylko niech te dwa wyrazy, Napisane w twoim oku, Odbite po tysiąc razy Widzę wszędzie wkoło siebie. I innej muzyki w niebie Nie chcę od wschodu jutrzenki Słyszeć do zachodu słońca; Kocham ciebie, kocham ciebie. Dość mnie tej jednej piosenki Z waryjacjami bez końca.

  Всім дівчатам і жінкам, яких я ніжно люблю...

Деякі поезії з верхньої частини повторюються. Але ж це тематична колекція.

Давид Самойлов. НАЗВАНЬЯ ЗИМ У зим бывают имена. Одна из них звалась Наталья. И было в ней мерцанье, тайна, И холод, и голубизна. Еленою звалась зима, И Марфою, и Катериной. И я порою зимней, длинной Влюблялся и сходил с ума. И были дни, и падал снег, Как теплый пух зимы туманной. А эту зиму звали Анной, Она была прекрасней всех. (замість епіграфу)

Людмила Весна. Экспромт. Весна! Прекрасны фотки эти. Цветы — волшебной красоты. Но краше всех цветов на свете Людмила, ты, конечно, ты...

Наталия Я не боюсь быть поднятым на смех, не трушу; Как перед Господом, я изливаю душу. Я иногда смотрю на Ваш портрет: Вы мало изменились, между прочим. Хотя я знаю Вас сто тысяч лет И постарел за это время очень. На годы намекнул... моя вина. Скажите — и я брошусь из окна. Когда Вас вижу, сердцем ощущаю Я сердца Вашего душевное тепло. Взаимностью ответить я стараюсь Всем недоброжелателям назло. Но наши встречи редки и случайны, По поводам, как правило, формальным... Стихи мои, быть может, гениальны; Хотя, скорее, в общем-то, плохи. Но это же, наверное, нормально, Когда поклонник пишет Вам стихи? На этом умолкаю, мочи нет. Храни Вас Бог от горя и от бед.

Просто Ольга Я многих в жизни поздравлял стихами Коль дар такой от Бога был мне дан. Но я хочу признаться перед Вами Немногим я сонеты посвящал. Спасибо Вам, что я Вас повстречал. Что в жизни рядом Вы со мною были. Так неожиданно тогда ушли Вы... Как Вас еще увидеть я желал! Скажите, почему уходят только Лишь те, с кем расставанье горько, Те, без кого одна лишь пустота? Я каждый раз считаю дни до встречи А повод встретиться -- лишь повод, я замечу. Есть чувства, остальное -- суета...

Сестре моей Оленьке Я не часто молюсь, Но пред Богом тебя Я всегда вспоминаю, Всем сердцем любя. Да хранит и тебя, И детей наш Спаситель. Дорогая сестра, Ты — мой ангел-хранитель.

Сонячна Оля Експромт Сонце зійшло і землі посміхнулося, Соняхи сонцю навстріч повернулися. В серці моїм наче сонечко нині, Тисячі сонць розцвіли на світлині. Погляд, як промінь, пронизує мене. Нині мені він насниться, напевне. Небо ясне над сонячним полем; Сонячні квіти, сонячна Оля.

Світлана Я знову став літати уві сні, хоч стільки років, наче, й не літаю. У чорнім небі зорі лиш ясні мене, як друга старого, вітають. Кудись я знов вночі літав вві сні. Лиш крок з балкону — і пливеш натхненно. А десь внизу пливуть назад вогні, Мій Київ теж не спить всю ніч, напевне. Я всі роки літаю уві сні, Я просто сни не завжди пам'ятаю. Мені про це зірки розповіли. То може, просто я тебе кохаю?

Соломії Осінній сонет Останній лист упав у листопаді. Вже двадцять восьме. Скоро вже зима. Лиш іній на траві та винограді Земля чекає... Снігу все нема. Але зима до нас уже крокує: Вона припинить біг стрімкий ріки, Дерева чорні сріблом розмалює, Смерекам вкриє лагідно гілки; Сади обсипе снігом небо сіре. Але й зима — так само промине. Під ковдрою снігів земля спочине, А навесні солодко позіхне, Обтрусить сніг, відійде оді сну. А поки — спить і мріє про весну.

Юлія. Пробудження першого почуття. Замальовка. Надвечір. Нас старі гринджоли З гори з тобою вдвох несуть. Повз клуні, скирди та стодоли, Крізь кучугури наша путь. Тріщать гринджоли; я дбайливо І міцно твій стискаю стан... Падіння! сніг! — жаданне диво, Ми летимо з санчат в бур'ян. Сніг на обличчі, одежині, За коміром — усюди сніг... Але тебе у мить падіння В обіймах втримати я зміг. Так було добре... ми лежали, Хоч підвестися довелось. Але ти з тим не поспішала, Чи мені просто так здалось? Я аромат твоєї шкіри Вдихаю мов п'янкий трунок, І сам дивуюся лякливо Сміливості своїх думок. Не я! Ці вірші героїні Герой ліричний присвятив. Поетів не було б на світі, Якби їх всяк за вірші бив... :)

Наталі Прийняти творення моє На знак подяки й шани прошу. Як добре, що Ви поруч є — Наталю, дівчинка хороша. Пробачте моїй скромнїй лірі — Екпромтом є рядки мої. Вони наснилися мені, Тому вони, напевно, щирі... О. Селін. 13.09.2013.