0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

32. И остави нам долги наша, яко же и мы оставляем должником нашим…

Переходили ми колись на ОБолонську систему оцінювання студентів. Треба було зробити дві контрольні роботи на семестр, що мали впливати на підсумкову оцінку.

Я, як міг, уклав білети, порозв’язував їх всі. Єдине, чого не встиг, — надрукувати й порозрізати тираж. Залишив на день КР («прийду зранку за годину, додрукую»).

Хвилювався страшенно. І досі, коли роздаю білетики, у мене руки трусяться.

Прокидаюся, дивлюся на годинник. Хвилин двадцять проспав. Починаю літати квартирою, поглядаючи на годинник, похапцем п’ю чай, вилітаю з хати. Трамваї підозріло не ходять, але мені від Індустріального мосту до Польової недалеко, біжу пішки. 7:30.

Корпус зачинено, хоча о цій порі вже прибиральниці би мали поратися. Стукаю у двері, СТУКАЮ, ГРЮКАЮ. Заспана вахтерка кінець кінцем відчиняє, і я з-за неї чую радіо: «Доброго ранку! Київський час — п’ята тридцять. Починаємо мовлення на Київ та область». І я все зразу збагнув. В істериці я весь ранок дивився лише на хвилинну стрілку, ігноруючи годинну.

На обурене запитання «Селін! Ви що, здуріли?» треба якось реагувати. Миттєво. Нехай пробачить мені шеф мій і вчитель М. З. Згуровський. Ми з ним час по часу пишемо статті у співавторстві, і це перше, що встигає мені прийти в голову. «Ви знаєте, ми тут із М. З. пишемо спільну статтю, я вчора весь вечір працював, зараз треба надрукувати, а о 9-й робота має бути у нього на столі.

Ім’я нашого ректора — молодого, красивого, енергійного, уважного — святе для вахтерів КПІ. Без зайвих слів мене впускають і дають ключі. Наступний рівень проходження квесту — потелефонувати на пульт охорони і примудритися впевнити охорону відключити сигналізацію, бо це можна робити лише з 7:00 до 22:00. Довгими дзвінками бужу чергових, і починається та сама бодяга: М. З., треба надрукувати, покласти на стіл…

За двадцять хвилин я все, що треба зробив. 6:00. Позбирав всі стільці в кімнаті, зробив ліжко, і ще до 8:15 проспав міцним дитячим сном. Нам, туристам, і не так спати доводилося…