0. Це, власне, не мемуари у повному розумінні («Я народився у 1958 р. у сім’ї військового…»), а просто декілька спогадів, записаних, щоправда, у хронологічному порядку.

<

^

>

* * *

17. Як я дисертацію захищав.

Я навчався ув аспірантурі з 1982 по 1986 роки. За нормального перебігу подій аспірант має захиститися протягом року після закінчення, принаймні подати роботу до захисту. Що мій співучень, Новіков Олексій, і зробив свого часу.

А у мене слабке місце — доводити справу до кінця. М. З. Згуровський, зустрічаючи мене, час по часу перепитував. як справи. Я відповідав щось на кшалт "Я в третій главі ще хочу те і те зробити, а в четвертій ще провести і описати такі-то експерименти..." Під кінець вже відверто щось придумував, що М. З. і відчув. Раз після чергових моїх фантазій він взяв мене за грудки, підняв над підлогою і тріснув мене спиною об стіну. І зі словами "Протягом року не захистишся — вб'ю" пішов собі.

А треба сказати, що в школі і в інституті Згуровський займався боксом, мав розряди. Тому я поставився до його слів дуже серйозно :) Захистився я навіть раніше.

Відулося це у червні 1989 року. Саме в ці дні працював І З’їзд Рад СРСР, перший за багато років орган влади, який було обрано без втручання КПРС, вірніше, попри спроби таких втручань. Від з’їзду чекали доленосних історичних рішень, в підрозділах КПІ, де були телевізори, все було включено, замість роботи люди завмирали біля теликів. З’їзд очікувань тоді так і не виправдав, але то вже інша історія.

Перед засіданням Спецради з захисту дисертацій мене попросили доповідати якомога коротше (звичайний регламент — 20 хв.), бо всі рвуться до екранів. Доповідь я вивчив напам’ять, тому залишалося випалити її з більшою швидкістю. Я доповів за 8 хв. Роздалися аплодисменти. Мій напарник (а кандидатські дисертації, як правило, захищаються по дві за раз) вклався в одинадцять, так на десятій хвилині невдоволені члени ради почали вже сердито щось вигукувати.

Результати захисту були просто блискучими. Як мені оповідав через багато років О. А. Павлов, тодішній та багаторічний декан ФІОТ КПІ, що вів тоді засідання, мій рекорд — вісім хвилин — тримається й донині. І аплодисменти були після доповіді єдиний раз за всі роки — це мої J…