Вогонь запали у серцях, ясноока богине Афіно,
Мужів сіракузських, що стали на герць проти римлян навали!
Тричі суворий Борей подихом лютим на зиму
Літо устиг обернути від часу, коли Сіракузи
Римським обложено військом було і з суші, і з моря.
Тричі праматінка Гея після зими розквітала.
Зевса егідодержавного славная сестра Деметра
Щедрим врожаєм лани і городи наповнила тричі.
Зевсе, над громами владний! І ти, ясноока Афіно!
Хіба Архімед многомудрий врятованим буть не достойний?
Мить рокова наступає. Мойри її провістили.
Меч вже піднято солдатом, стоптано кола піщані...
Стійко боронять домівки греків славетні нащадки,
Що їм ласкава Сицилія дала прихисток навіки.
Правнукам мужів славетних, воїнам та мореплавцям,
Їхнім дідам волоока Зевсова донька Афіна
Шлях до цих місць показала, вмовивши Посейдона —
Того, що море хвилює, — їм перепон не чинити.
Щедру тоді гекатомбу греки богам учинили,
Кращіх овець їм принесли, тучних волів і теличок
В храмі забили, їм роги срібром і міддю покривши.
Місто вони заснували, храми — богам, і богове —
Жителів сонм олімпійських — були до міста прихильні.
Відтоді півтисячі років греки живуть в Сіракузах.
Зевсе, над громами владний! І ти, ясноока Афіно!
Хіба Архімед многомудрий врятованим буть не достойний?
Мить рокова наступає. Мойри її провістили.
Меч вже піднято солдатом, розтоптано кола піщані...
Храм Аполона піднісся побіля Агори, ошатно
Вбраний всякчас; гекатомби далекосяжному богу
Люде приносять, і в учтах із кратерів вино з водою
перехиляють, на землю долю богів проливають.
Феб-Аполон понад містом свою егіду простер, і
Від гніву богів олімпійських брат Артеміди богині
Охороняв Сіракузи. Побіля храму гімнасій
Їм Аполон заснувати був повелів, коли греки
В Дельфи прийшли до віщунки Піфії в храм Аполона.
Гімнасій — святилище муз, тих, що завжди з Аполоном.
Музика, пісня, що в герці воїв до бою скликає;
Ще Каліопа, Гомера сліпого вона надихала...
Поруч феатр, Мельпомени і Талії храм богорівний.
Уранія, що верховодить рухом зірок і планети
Їй підкоряються дружньо. Феб і Селена на небі
Коло своє замикають так, як їм німфа накреслить.
Фідій старий, сіракузець (імені батька не знаю)
Уранії служником був. Щоночі зірок колообіг
Й планет непостійних, мінливих, являла Уранія старцю.
Сина свого Архімеда він, до наук небайдужий,
Всьому, що знав, намагався, поки зростав той, навчити.
Фідія сину богове розум меткий дарували.
Він серед смертних єдиний Зевсу був розумом рівний.
Блискавок тримачу грізний! І ти, його славная доню!
Хіба Архімед многомудрий врятованим буть не достойний?
Мить рокова наступає. Мойри її провістили.
Меч вже піднято солдатом, розтоптано кола піщані...
* * *
Архімед був не просто видатним вченим. Він був універсальним генієм. Він був математиком, фізиком, механіком, філософом... У математиці його теореми перевершили <ще допишу>... Таким ув епоху Відродження був великий Леонардо (да Вінчі. Це не прізвище, це місце походження. Vinci di Firenze - містечко побіля Флоренції, де Леонардо народився). Третю людину такого рівня мені назвати важко.
Олександр Селін
Повернутися до ЛР 3
; "Архімед Сіракузський")